2

2

За вечерєю Радана чомусь дуже багато говорила (що зазвичай на неї не схоже), розповідаючи про себе, про рідних, навіть називаючи їхні номери телефонів. 

Дівчина ніби була під якимось гіпнозом.

А після вечері Радана повернулася до себе у кімнату, прийняла душ, надягла сорочку, вимкнула світло та лягла спати.

Закрила очі...

І через хвилину кімната осяялася сяйвом.

Навкруги все гомоніло, співало, голосно хтось спілкувався.

Дівчина розплющила очі та побачила, що все, що було в цій кімнаті, ходило, стрибало, бігало та кружляло в якомусь танці.

Все: подушки, рушники, стільці, стіл, навіть шафа рухалися в такт якомусь танцю.

З Радани сама злетіла ковдра, а простирадло підкинуло її.

Дівчина вскочила на ноги, ледь втримуючись, щоб не впасти вперед.

На самій молодій жінці була яскрава сукня, довга, з глибокими вирізами.

- Що це таке? - запитала шепотом сама до себе Радана.

- Це ми... Жи-И-ві-І-І-і предмети кімнати. Яка красунечка. Давно в нас такою не було. Гайда з нами. Прощавай нудний світ! - співали, відповідаючи на її питання, речі.

І Радана зникла. Залишилася на підлозі її сорочка.

Через мить у кімнату увійшла Варвара Степанівна.

Речі розбіглися по своїх місцях та застигли, дивлячись на свою хазяйку.

Жінка підібрала сорочку з підлоги, притиснула її до себе та ніби трохи помолодшала від цього.

Сорочка розчинилася в її руках.

- Добре. Мені вже добре. - повідомила Варвара Степанівна та пішла.

А речі знов стали звичайними речами.