1
- Проходьте, Радано. - запропонувала хазяйка. - Вони на вас чекають.
- Хто чекає? - здивувалася Радана.
- Ці старовинні речі. Їх повно в цій кімнаті.
- Варваро Степанівно, ви до речей відноситесь так, ніби вони живі.
- Бо так воно і є. Кожна річ, з якою я прожила все свою життя, для мене жива особистість. Я можу розказати про кожну, описуючи її, із заплющеними очима.
Почувся дитячий сміх.
- Що це було? - занепокоїлася Радана.
- Я нічого не чула. - впевнено відповіла Варвара Степанівна.
- Мабуть, здалося.
- Таке буває, коли втомлюєшся. Вам треба відпочити. Повечеряєте, а потім на відпочинок. Вечеря буде готова через півгодини. Ви ж відчуваєте, який аромат: їжа вже готується у духовці.
- Дякую. Ви такі люб'язні. Платити наперед чи потім?
- Потім заплатите. Нікуди ви не дінетеся.
- Це точно. - погодилася Радана. - Принаймні не збиралася.
Варвара Степанівна подивилася на дівчину з хитрою усмішкою та пішла.