Жив вiдважний капітан

                                                  "Жив відважний капітан,

                                                  Він об'їздив безліч стран,

                                                  І не раз він бороздив океан.

                                                  Раз п'ятнадцять він тонув,

                                                  Погибав серед акул

                                                  І жодного разу

                                                  навіть оком не моргнув!"

Пісня з кінофільму "Діти капітана Гранта".

Капітан Антуан стояв за штурвалом уже другу добу без перерви. Була ніч. На морі стояв повний штиль і жоден подих вітерця не хвилював морську гладь. Навколо стояла непроглядна темрява, за хмарами не було видно навіть зірок і оку нема за що зачепитися. У такій темряві існує небезпека наштовхнутися на підводний риф, не кажучи вже про втрачені морські контейнери.

- Ще тільки шторму не вистачало! - вимовив він вголос.

Ні, не те, щоб капітану було страшно, Антуан не боявся нікого і нічого. Він був сміливий, відважний і чистий серцем, подорожував морями й океанами і навіть обійшов на яхті навколо земної кулі. А вже у скількох переділках він побував, так цього й не злічити! Словом, життя в нього було яскраве й цікаве.

По життю одинак, він не потребував супутниці життя. Був у Антуана лише один сум на серці: він сумував за донькою, яка залишилася зі своєю матір'ю і росла без нього десь далеко. "Ну, нічого ...нехай малятко підростає, прийде час - зустрінемося!" - заспокоював він сам себе.

Капітаном він став за покликом серця. А до цього багато років працював дантистом і навіть мав свою успішну практику. Але потім якось усе навколо стало нудно й нецікаво, життя зайшло в емоційний глухий кут. Тож він продав бізнес і все що мав, навіть свій улюблений фотоапарат, і купив на ці гроші яхту. Велику дерев'яну вітрильну яхту з двома щоглами, більше схожу на старий піратський корабель. Ось ця яхта і становила кохання всього його життя. Яхта і море! Море він любив понад усе на світі! Ось так Антуан і став капітаном свого власного корабля.

   Звання капітана, як і доктора, давало право на довічне використання. Тому Антуан додав його до свого імені абсолютно офіційно у всіх документах. Тепер він називався Доктор Капітан Антуан... і плюс прізвище.

Наразі наш капітан борознив простори Середземномор'я. З усіх місць на Землі найбільше йому подобалася Нова Зеландія та Азорські острови. Він навіть подумував осісти там у старості, коли стане розсудливим. Але до цього було ще далеко. Антуан не визнавав старість! Він почувався молодим і повним сил, а в паспорт не заглядав. Дні народження він не любив, вважаючи, що вони "відраховують залишок життя", зате із задоволенням святкував День Імені. Там, принаймні, не йшлося про роки. Антуан навіть чути не хотів про свій вік, тому миттю присікав усі розмови друзів на цю тему. А вже друзів у нього було багато! Він володів якимось природнiм магнетизмом і неймовірною харизмою, тому люди тягнулися до нього, де б він не з'являвся. Ось так, поступово і назбирав друзів по всій земній кулі.

Але найкращим своїм другом Антуан вважав щура. Так, так! Щур жив у нього на яхті і ось уже кілька років подорожував світом разом із капітаном. Це був самець і звали його Люцифер. Назвавши тварину таким ім'ям, капітан наче кинув виклик Богу, в якого не вірив і вважав пережитком темного середньовіччя. Тому він навіть прийняв буддизм, з принципу, ну або на знак протиріччя християнству... Утім, у Будду він теж не вірив. Антуан молився Місяцю! Це була його особлива, особиста релігія. Місяць завжди притягував його увагу своєю красою. Саме його він просив про захист і допомогу. І, як не дивно, отримував відповідь на свої молитви.

Ось і зараз капітан був би радий поговорити з Місяцем, але він був надійно схований темними хмарами. Доводилося тримати курс за приладами. Навіть на зірки орієнтиру не було. Але Антуан добре знав свою справу і не боявся заблукати. Адже все море, до останньої краплі, було його домівкою! Де б він не опинився, скрізь почувався цілком затишно.

Взагалі, впевненість у собі дуже допомагала йому в житті.  Антуану була абсолютно байдужа думка оточуючих. Він робив, що хотів і як хотів. Дехто вважав би це егоїзмом, а дехто - самодостатністю, але жив капітан виключно для себе. Часом у його житті з'являлися жінки, але надовго не затримувалися. Жодній з них не подобалося бути на другому плані. А сам Антуан почувався набагато щасливішим і повноціннішим на самоті. Від жінок же мав одні проблеми.

   Так вони й мандрували морем удвох зі щуром. І, судячи з усього, цілком влаштовували один одного. Щур з'явився на яхті несподівано. Одного разу Антуан зайшов на один із грецьких островів і пришвартувався в рибальській марині, щоб сховатися від шторму, що насувався. Ось щур і забрався вночі канатом на борт його яхти. Спочатку капітан не помітив безквиткового пасажира. Але з часом продукти, кинуті на столі на ніч, стали зникати в невідомому напрямку. А одного разу виявилася несправність одного з бортових приладів. І яке ж було його здивування, коли електрик показав йому перегризені дроти. Ось тут бо і виникла підозра, що на борту завелася миша. Антуан вжив термінових заходів і розставив мишоловки з приманкою у всіх затишних місцях. Але здобич ніяк не хотіла потрапляти в пастку. І ось одного разу, перебуваючи у відкритому морі, капітан спустився до каюти через гостру потребу (мабуть, переборщив з гострою їжею на останній стоянці в Туреччині). Він заскочив до туалету і тільки-но розслабився, як відчув на собі чийсь погляд. Піднявши очі, Антуан побачив два чорних, наче намистинки, ока, що дивилися на нього з полиці. Це виявилася не маленька миша, а великий сірий щур. Вони довго дивилися один на одного, не відриваючись, і капітан вирішив: раз зловити спритну тварину не вдається, значить, треба її годувати, щоб не виникало бажання шкодити і гризти електропроводку. Відтоді на столі завжди була їжа. Поступово щур звик до Антуана, став з'являтися на очі дедалі частіше й отримав кличку Люцифер. Так капітан придбав мовчазного друга, готового слухати його нескінченні морські історії. Сірі щури живуть близько трьох років і хто знає, як довго триватиме ще їхня дружба. Але примітно, що за весь цей час Люцифер не виявив бажання покинути яхту.