РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Ранок почався з того, що в кухні витав чудовий аромат свіжозвареної кави і яскраво світило у прочинене вікно сонце. Потягся, умив моську лапками та виліз зі свого затишного куточка на середину кухні.

— Доброго ранку, господине! — привітався я.

— Ой! — Здригнулася дівчина. — Це знову ти? Я думала, ти мені вчора примарився.

— Ніяк ні! Я ось він я. Справжнісінький!

Дівчина глибоко зітхнула та присіла навпроти мене. Обережно простягла руку, почухала за вушком.

— Дивно, — промовила вона, — живий, начебто. Дрібний тільки. На хом'яка схожий чи морську свинку. Або на дуже велику мишу!

— Ось свинею мене ще не називали! — пирхнув я.

— Я ж не навмисне, — міркувала дівчина. — Я просто ніколи не бачила таких звірят.

— Дивись-дивись, мені не шкода.

— А чого ти весь час бурчиш? Голодний, чи що?

— Так! — майже крикнув я. Нарешті дійшло. Аромат кави вже закрутив голову.

— І що ти їстимеш? Молочка налити?

— Каву міцну й печиво вчорашнє згодиться для сніданку.

— Який кумедний! — Дівчина обережно взяла мене на руки і посадила на стіл. — Сиди тут. Зараз наллю тобі кави.

Вона взяла маленьку кавову філіжанку і блюдце, поставила переді мною. У чашку з турки налила ароматну каву, а в блюдечко поклала кілька тістечок. Собі вона теж зробила каву та приготувала омлет.

— Як тебе звуть, господине? — Запитав я, роблячи ковток кави.

— Аліса, — відповіла та.

— Алісо, — повторив я. — Гарне ім'я.

— Звичайне. А тебе як мені називати?

— Називай як хочеш, — махнув я лапкою. — Мені все одно.

— Так не буває. Мало того, що ми так і не зрозуміли, хто ти такий, то ще й імені немає і тобі все одно. Вперше з таким стикаюся. А ти пам'ятаєш, де ти народився і як потрапив до нас, до нашого міста?

— Не пам'ятаю. Зовсім нічого не пам'ятаю. Якось прокинувся, а поряд нікого немає. Тільки кудлатий з бородою. Він домовим виявився. Тут недалеко мешкає, до речі. Ось з ним я і жив кілька років чи місяців, не знаю точно скільки часу. А зараз до тебе потрапив.

— Бідолашний! — Аліса погладила мене по голові. — Нічого, ми обов'язково дізнаємося, хто ти такий й звідки. А поки що давай придумаємо тобі ім'я.

— Давай! — зрадів я.

— Мурко, — звернулася Аліса до своєї кішки, що розляглася посеред кухні, — цей білий пухнастик тепер житиме з нами, давай ім'я придумаємо йому?

Кішка пирхнула, а я почув її думки:

— Дуже треба, ти хочеш назвати, ти й вигадуй, — Потім вона підвелася й гордою ходою вийшла з кухні.

— Зрадниця! — Пожурила її господиня.

Звичайно, кішку можна зрозуміти, я ж до себе тепер теж вимагаю уваги. Але нехай звикає, нахабна руда морда! Її господиня не розуміє і розмовляти з нею не може, а я говорю по-людськи!

— Не звертай на неї уваги, малий, — посміхнулася мені Аліса. — Вона звикне до тебе.

— Це ми ще подивимося, — подумав я, а вголос сказав, — то що там з моїм ім'ям?

— Ах, ім'я... Кєшка?

— Ні, — скривився я.

— Тишка, Мишко, Тузік, Мурзік ...

— Стій, Мурзік… Щось схоже, мені подобається, тільки давай просто Музік чи Муз.

— Муз? — Здивувалася Аліса. — А ти знаєш хто такий Муз чи Муза?

— Ні, а хто це?

— Це свого роду Натхнення чи Натхненник у творчих людей, там, у художників, поетів, музикантів, письменників…

— Ось як! — зрадів я. — Це ж чудово! Я буду твоїм особистим натхненником! А ти випадково не письменниця?

— Ні, — похитала головою дівчина.

— Тоді, може, художниця, музикантка?

— І теж ні, — Аліса продовжувала посміхатися, а я почав злитися. Все повз! Який я тоді буду Муз?

— Хто ж ти тоді? — тихо спитав я.

— Вихователь дитячого садка.

— І там зовсім не потрібна Муза? Чи Муз? — розгубився я.

— Чому ж… Муз потрібний усім. Ти даруватимеш мені гарний настрій, а я передаватиму його діткам! Згоден?

Я трохи подумав. А може, це й не так погано, дарувати гарний настрій? Гаразд, так й бути! Буду Музом й всім даруватиму позитив.

— Згоден, а ти мене з собою візьмеш?

— Ні, Муз, не можна. Не дозволяється.

— Ех, шкода. Гаразд, ми з кішкою вдвох не пропадемо.

— Я сподіваюся. І дивіться мені, поводьтеся добре.

Аліса допила каву та пішла збиратися на роботу. А я сидів на столі й думав: чи пощастило мені цього разу чи ні? Чи буде мені затишно бути Музом для Аліси, чи втекти та пошукати інший притулок?