Битва

Наступного дня, порадившись із Інтернетом,  Левко, Ева та Уля почали підготовку до бою з полчищами Жуссі. Поклали до рюкзаків гумові чоботи, рукавички, серветки та воду. А Уля до свого – ще й пиріжечків на обід. Узяли сачки, щоб дрібне сміття з поверхні води збирати, бо Жуссі – то хитрий ворог: де частка лишиться – там  знову ціле вродиться.

-Оце човен нам не завадив би, – міркує Уля. – Як же нам з середини річки зілля носити?

-Човен?! – скрикнула Ева. – У мого дідуся є гумовий човен! Можна я дідуся приведу, бо так він човна не дасть?!

-А чого ж?! Давай дідуся, – погодилася Уля й засміялася: – Нам зайві руки – не зайві!

Коли в двері постукали й Левко їх відчинив, то остовпів. Над ним височів дідуган у солом’яному крислатому капелюсі, з-під якого зміїлося довге сіре волосся. Такими ж сірими були бешкетні очі, охайні вуса і рідка борідка. На поясі у прибульця висів дебелий ніж у піхвах, а в лівому вусі – маленька кругла сережка. Чистий тобі капітан піратів. Це був дідусь Еви – Жан. Дізнавшись, що планується похід проти узурпаторки Жуссі, він із запалом морського вовка погодився очолити “бойовий корабель”.

-Шторм і громовиця! – хрипло вигукнув пірат Жан. – Звідки такі скажені акули в наших водах?

Левко тільки дивиться з трепетом, а Еві байдуже – звикла. Ходить – спорядження перевіряє.

-Із Запорожжя, капітане! З краю вільних і нескорених козаків! – у відповідній бравій манері хизується Уля. – А ви звідки родом?

-А ми з Бове, мадам! – рокоче пірат.

-Чи не з того Бове, що лицарка Жанна Ашетт?! – з викликом у голосі питає козачка Уля.

-Саме так, – рапортує пірат та моргає оком на онуку. – Ви думаєте чого ми такі навіжені?

-Ну то помагай нам Бог! – сказала Уля хрестячись. – Наш герць триває! Уперед!

-Настав час зійтися якорями! – ревонув пірат Жан. – Попутного вітру нам в капелюхи!

На усіх вітрилах помчав Левко поперед товариства, бо йому вже давно терпець уривався – так хотілося битви.

Прийшли на річку – аж там королева Жуссі пишається, й води не видно через неї. І почалося.  Зайшли троє з берега, Жан на човні в гущавину погріб та й заходилися висмикувати стебла жовтої квітки. А вона пручається! Піском в очі сипле, брудною водою поливає, корінням своїм руки-ноги в’яже, а то і за голову хапає. Отака цупка та зухвала! Добряче її попотягали. Цілі гори на березі вивергли. Аж тут машина на дорозі стала. А з машини мер наїжачений виходить та й кричить:

-А хто вам, медам-месьє, дозволив тут порядкувати? Було чистенько та затишно, а ви он що робите! Купи сміття навернули! Як до вечора оце неподобство не поприбираєте, я вас на тисячу євро оштрафую... Кожного!

Та й поїхав собі.

-Отакої, - каже Уля. – Мокрим рядном укрив...

-Мадам! Не згортаємо вітрила! У мене в човні є пакети для сміття, – гримить Жан. – Давайте цю паклю пакувати в пакети, а я їх потім вивезу на вантажівці з причепом. Згода?

-Згода!!! Шторм і громовиця на нашу голову!!! – закричали Левко та Ева, бо їм дуже подобалося не слухатися того, хто не по правді чинить.

...Триває битва не годину й не дві. Зілля – тьма-тьменна, але воїнство не здається. Левко й Ева смикають врагиню та у човен складають. “Ось тобі, враже, козацька плата! Більше не встанеш!” – приказує Левко Козак. “Ось тобі, враже, лицарська дяка! Далі не підеш!” – приказує Ева Лицарка. Наскладають у човен – Жан на берег викидає. А там вони з Улею те зілля  в пакети запихають. А схарапуджена королева лютує: Левкові вуха крутить, Еву за кучері смикає. Ось вихопила вона люльку в Жана та втопила.

-Якір мені в бухту! – скрикнув пірат. – Та ти хитра, як морський чорт! Вважай, що моя люлька – твоя чорна мітка, королево! Ковтай!

Ось зірвала Жуссі окуляри з Улиного носа та пожбурила на глибину.

-Ах ти ж манія! – розсердилась Уля. – Мене дрон москальський не звалив, то хіба з тобою не впораюся?! Я і без окулярів тебе дістану! – і вгору глянула. –  Правда, Ромчику?

Включила свої “машин ідролік” і орудує, як трактор.

-Браво, мадам! – задоволено прохрипів дідусь Жан, коліном придушуючи ворога на “бойовому човні”. – На абордаж!!!

Аж тут люди стали підходити в повному робочому спорядженні.  Вітаються і до роботи стають.

-Звідки ж таке поповнення в нашу гавань? – рокоче пірат Жан.

-А я через Фейсбук запросила небайдужих, – сміється козачка Уля.

День отак б’ються, два, тиждень. Неймовірний герць не вщухає. Уже Левкова нетерплячка зникла. Уже перед ведуть звитяга й упертість. Людей більшає. Багато хто в гумових шапочках, бо дуже вже Жуссі скубеться. Мер бігає, колючки настановляє – заколотників шукає. А люди ж ховають, не признаються. То він –  крайніх хапати, щоб у поліцію.

-А за віщо ж ти нас тягнеш?! – обурюються люди. – Ми хороше діло робимо!

-Так закон же порушуєте! – кричить мер неслухняним містянам. – Я ось вам штраф виписав!

-А ми  поміняли той закон! Ми народ чи хто?

Мер так і зомлів, випустивши папірця зі штрафом. Так його карета швидкої допомоги й забрала до лікарні.