5.1 Таємна операція "Захист авторських прав" (частина 1)

Олексій увірвався до кімнати, жестикулюючи руками, ніби перед ним був цілий натовп фанатів, а не четверо друзів, що відпочивали після обіду.

— Друзі, слухайте! — його голос звучав так, ніби він щойно зірвав джекпот у лотереї. — Я повідомив студію, що ми пишемо статтю для журналу “Зоряна мить”. І нас запросили на пресконференцію Евеліни!

Юля, яка до цього неспішно перегортала журнал, вирячила на нього очі.

— Але ж ми нічого не пишемо! — від здивування вона аж підвелася з дивана.

— Та яка різниця? — Олексій переможно махнув рукою. — У мене вийшло домовитися — і це прекрасно. Туди не так легко було потрапити через ситуацію з пандемією коронавірусу. Так що маски й рукавички — обов’язкові. Початок через годину!

Андрій, який сидів у кутку з телефоном, усміхнувся, піднявши голову:

— Ти ще порадь нам одягнути костюми космонавтів, або що краще — водолазів, — пожартував він, але його іронічний тон видавав легке занепокоєння.

— Я ж про ваше здоров’я хвилююся! — з ображеним виглядом відповів Олексій. — Ми все літо провели на фермі, де було мало людей. А тут, у столиці, завжди натовпи, можна підчепити всяке…

Рома, задумливо перебираючи струни гітари, кинув:

— Думаєте, Евеліна Скляр уже послухала нашу пісню?

Давид, що до цього мовчки попивав каву, впевнено заявив:

— Думаю, що так. І вона їй сподобалась!

Юля, підбадьорена словами кузена, посміхнулася:

— Пісня навіть краща за нашу попередню пісню “Люблю”.

На пресконференції зал був заповнений людьми, всі погляди прикуті до сцени, де Евеліна грала на гітарі й співала з такою пристрастю, що здавалося, музика ллється прямо з її серця. М’яке світло прожекторів створювало навколо неї осяйну ауру, а натовп підхопив аплодисментами кожен її акорд.

— На біс! — гукнули п’ятеро друзів з задніх рядів, ледве приховуючи своє хвилювання та сум’яття.

Евеліна усміхнулася, витримуючи паузу, і її погляд ковзнув по залу, ловлячи хвилю овацій.

— Дякую вам за таку гостинну зустріч у столиці! — її голос звучав м’яко, але з певною ноткою тріумфу. — Зараз у подарунок для вас я зіграю уривок своєї найновішої пісні, — промовила вона і плавно перебрала струни гітари.

З перших же акордів друзі скам’яніли. Це була їхня пісня, кожне слово, кожна нота, кожен звук, який вони разом складали до пізньої ночі.  

— Вона ж… — Юлі ледь вимовила. — Але ж ми… Як я й думала, до добра це не привело.

Давид лише зітхнув, не зводячи очей зі сцени.

Пісня обірвалась так несподівано, як і почалася. Евеліна підняла голову й додала:

— Це лише уривок. Прем’єра мого нового синглу відбудеться на моєму концерті цієї неділі.

— “Її синглу?” — шоковано перепитав Олексій, нахиляючись ближче до друзів.

— То що, виходить, пісня їй сподобалась? — розгублено промовив Давид, стискаючи долоні в кулаки.

— Сподобалась так сильно, що вона її повністю поцупила! — Юлі розлючено вдарила кулаком по столу. Її рука тремтіла від обурення, але всередині горіла не лише злість — це була зрада.

Рома швидко схопив її за руку, намагаючись заспокоїти:

— Заспокойся, Юлі!

— Як заспокоїтись? Це просто кошмар! — її голос лунав так різко, що здавалось, він розрізає повітря, а її очі метали блискавки.

— Та не для Евеліни! — сухо зазначив Андрій, склавши руки на грудях і кинувши колючий погляд у бік сцени.

— Це ми ще побачимо! — мовив Олексій, раптово підскочивши до сцени, наче всередині в ньому спалахнуло полум’я рішучості. Він пробирався через натовп, ігноруючи здивовані погляди оточення. — Пробачте! Вибачте! Евеліно!

Евеліна вже готувалася йти зі сцени, але, почувши його голос, зупинилась. Її обличчя залишалося спокійним, але в очах заблищала цікавість.

Олексій вихопив мікрофон з рук ведучого, його голос тремтів від обурення:

— Ви самі написали цю пісню? Пані Евеліно, скажіть правду! Ви особисто написали слова і мелодію?

Зала затихла. Евеліна схилила голову, вдихнула глибоко й відповіла з посмішкою:

— Ну, часто слова самі до мене приходять. Наче вони призначені долею для мене.

— Це наша пісня! — Олексій втратив контроль над собою, його слова були поглинуті криками та оваціями, що гучно лунали зі всіх кутків залу.

Хлопець з пригніченим виглядом, повернувся до друзів.

— Ця Евеліна мега брехуха! — його голос звучав вже майже безсило, але в ньому горів незгасимий гнів.

— Заждіть! Я все владнаю, — дівчина, не задумуючись, рішуче залізла на стіл, щоб її побачили. — Олексію, дай мікрофон!

— Увага всім! — голос її зірвався, але вона швидко взяла себе в руки. — До вашого відома, це нашу пісню Евеліна заспівала!

Люди перешіптувалися, деякі почали підіймати голови, придивляючись до сцени. Але охоронці вже прямували до друзів, і ті, хоч і зі спротивом, мусили покинути залу.