4.5 Куди зникла Інна?

Рома був з Юлею у вітальні. Дівчина злилась на нього. Вони не розмовляли. Він намагався привернути її увагу. Коли вона хотіла виходити з кімнати, хлопець перекрив їй вихід рукою для того, щоб поговорити з нею спокійно, проте дівчина пройшла по-під нею.

- Що з вами двома сталося? - запитав схвильований Марк, порушуючи самотність Романа, який продовжував стояти на порозі вітальні, притуливши руку до стіни, - Що ви не поділили з моєю сестрою?

- Почуття вони не поділили... - розсміявся Андрій, намагаючись пожартувати, але замовкнув під обурливими поглядами хлопців.

Рома розповів друзям про все, що трапилось, приховавши лише ту частку правди, що він не фліртував з Інною, а лише хотів допомогти їй, коли та плакала.

- Просто будь собою! - звернувся Давид до свого друга, поплескавши його по плечу.

- Бути собою? - гірко усміхнувся хлопець, задавши риторичне питання самому собі, - Друзі, у мене останній шанс - цей один-єдиний день, щоб завоювати довіру Юлі. Та й навряд в мене вийде, - Рома відійшов від дверей і почав ходити по вітальні, заламуючи руки, - Скільки разів я не намагався з нею подружитися за останній місяць, вона не сприймає мене серйозно. Я для неї чужий. Наші з Юлею стосунки нагадують, старе як світ, кліше з книжок і фільмів. Вона просто неприступна, точніше хоче здаватися такою. Ось ви мені скажіть, скільки часу минуло, перш ніж я ви зрозуміли, що я хороший і мені можна довіряти?

- Два дні, - весело відповів Андрій, згадуючи той самий день, коли Рома зустрів Юлю у Львові під Дощем.

- Кілька тижнів, - похмуро додав Олексій, приховуючи ревнощі за байдужим голосом, за що отримав розуміючий погляд Андрія.

- Бачиш, Давиде? «Будь собою» - у цьому випадку це, на жаль, сміттєва порада, - зітхнув Роман, на мить зупиняючись від безперервної ходьби.

- Але ж вона дівчина! - заперечив Давид, - Ти сподобаєшся їй швидше, ніж нам.

- Мене це не сильно радує, бо в неї характер ще той, - скептично хмикнув Рома.

- Ну, з цим не посперечаєшся, - кивнув Марк, - Але ти чудовий хлопець і щось придумаєш для того, щоб розтопити її серце.

Тим часом у кімнаті Юлі панувала зовсім інша атмосфера. Дівчина зайшла до своєї кімнати, гучно грюкнувши дверима. Вона “впала” в обійми шовкової прохолодної ковдри, що огортала велике двоспальне ліжко. Раптом, за дверима почулися чиїсь кроки і стукіт.

- Йди геть! Не хочу тебе бачити і чути! Тебе там десь Інна чекає... - вигукнула сердито дівчина.

Коли дверна ручка заворушилась і двері почали несміливо відчинятися, вона схопила до рук подушку, запускаючи у порушника її спокою.

- Ти чого кидаєшся? Ніяка Інна мене не чекає. В мене лише одна подруга — і це ти, не рахуючи Каріну. Але в нас не настільки близькі стосунки, щоб я могла їй довірити своє життя, а тобі я можу.

- Вибач, “відправила подушку не за тією адресою”, - сумно пожартувала Юля, - Тобто, ти вважаєш, що я можу захистити тебе в разі виникнення загрози для тебе? - додала вона здивовано.

- Звісно! Ти володієш навичками боротьби, дуже сильна фізично, ніколи не падаєш духом, смілива, вміло поєднуєш свій природний запал із терпимістю. Іноді твій характер мене лякає, бо я не знаю чого від тебе чекати. В цьому ти перевершуєш мене, сіру мишку, яка тільки й звикла творити дизайни нікому не потрібних речей.

- В сенсі не потрібних? Ти теж дівчина-мрія! І я рада, що саме ти стала дружиною мого кузена. Ти не сіра мишка, а біла ворона, як і я, - усміхнулась Юля, обіймаючи подругу, - Знаєш, Міло, я сильна, але попри все, під час військових дій знаходились люди, які дорікали мені, що я не можу бути сильною, бо моє тіло надто тендітне. Але коли я піднімала вантаж, в них ледь щелепи не падали.

- А знаєш, в чому ще тобі не знайти рівні? - запитала Мілана.

- В чому? - здивувалась Юля.

- В умінні швидко й непомітно переводити рейки від однієї розмови до іншої, - підморгнула їй подруга, - Розповідай, що у вас сталося з Ромою. Це та сама Інна, про яку ти колись розповідала? Яким вона боком до вашої сварки?

- Та ніяка це не сварка! Ми просто не розмовляємо. Буде знати як клинці до іншої підбивати, - ображено зітхнула Юля.

- Ти хочеш зізнатися, що Рома тобі симпатизує? - підморгнула їй подруга.

- Що? Звісно ні! Не потрібні мені стосунки! - зібравши всю впевненість до купи, заявила дівчина.

- А раптом він просто хотів допомогти Інні? - припустила Міла, коли Юля все розповіла їй.

- Хочеться в це вірити! Я не люблю людей, які тобі кажуть одне, а за твоєю спиною йдуть до твоїх противників і поливають тебе брудом.

- Я справді не думаю, що Рома такий. Він хороший, може ти просто погарячкувала і не правильно його зрозуміла, а його терпінню набридло виправдовуватись, і воно злетіло з гальм? - припустила Міла, - Юлі, дай йому шанс...

- Мабуть, ти маєш рацію, - трохи подумавши погодилась дівчина.

Через деякий час вона взяла до рук свій смартфон і вийшла на вулицю.

- Бачу, бабусю, що ти повернулась до плану А — втопити кротів. Я думала ми домовились, - несподівано заговорила Юля, яка намагалася розгадати задум своєї бабусі.