4.4 Дивний будинок у лісі (продовження)

Тим часом Юлія, Рома і Алекс знаходилися всередині будинку. Вони освітлювали свій шлях за допомогою ліхтариків. Друзі бачили старі меблі, портрети, книги та інші речі, які свідчили про минуле життя в цьому будинку. В них було відчуття, що вони не одні тут, навіть чули дивні звуки, шепіт, і стукіт.

- Це так захоплююче! Я відчуваю, що ми на межі великого відкриття. Може тут є якась таємна кімната, підземелля, або сховище, - ледь не пищала від захоплення дівчина.

- Я не знаю, Юлі. Мені здається, що ми робимо помилку. Цей будинок явно має свої таємниці, про які, особисто мені, не хочеться знати. Не відомо, що тут відбувалося і що відбувається. Ходімо звідси! - з сумнівом промовив Олексій, здуваючи павутину зі свого обличчя, яку ненавмисно зачепив біля дверей.

- Не будь таким боягузом, Алексе. Ми ж прийшли сюди, щоб перечекати грозу. Але не варто втрачати нагоду, коли ми можемо дізнатися правду, що тут ховається і перевірити погані чутки людей.

- Але ж мені баба Валя розповідала, та літня пані, якій я допоміг знайти корову, дивну легенду, пов'язану з цим місцем. Ніколи навіть не думав, що можу опинитися тут. За словами баби Валі та інших сільських жителів, колись давно, в цьому сосновому лісі стоїть двоповерховий покинутий будинок. Біля будинку є хрест, а біля хреста - дві великі сосни. На хресті перев'язаний чорно-білий шматок тканини. На горищі живуть дуже багато ворон і совів. Місцеві люди розповідають страшні історії про цей будинок. Вони стверджують, що вночі тут чути моторошні звуки і кроки. Північна стіна будинку завжди вкрита мохом і виглядає так, начебто вона мокра. Саме під тією стіною знаходилося ліжко. Кажуть, що на тому ліжку спить дитина-привид, яка плаче щоночі, тому стіна здається мокрою і поросла мохом. Одного разу, за проханням сільського голови ще 30 років тому команда будівників прийшла до цього будинку, щоб добудувати другий поверх, але вони таємничо зникли. Через деякий час нові власники будинку вирішили перевірити, що сталося з будівниками. Але вони також безслідно зникли. Поліція довгі роки намагалася розслідувати цю справу, але так і не змогла знайти жодних доказів. Слідчий припустив, що до цього причетна якась секта, яка вважає це місце священним. Так, як поліцейські знайшли на стінах таємничі знаки чорною фарбою. Ці знаки були символом секти "Світла тіней". Сектанти вірили, що в цьому будинку живе дух хлопчика, який був принесений в жертву їхньому богу. Вони проводили в будинку таємні ритуали, під час яких молилися богу темряви. Місцеві люди стверджують, що той будиночок варто обминати десятими стежками, адже це місце сили і тут живуть привиди.

- Знаєте, люди різне говорять, щось почують, а щось добрешуть. Таке життя пліткарів, тож не варто вірити кожній другій прасці, яка там щось "кричить" і вигадує. Вірити треба тільки своїм рукам, вухам і очам. Алексе, ти справді віриш у такі дурниці? Привидів не існує, ймовірно цю "страшну казочку" вигадали для підлітків, щоб у ліс не ходили і по закинутих будинках не шастали.

Зробивши сторону бік, Юля ледь не закричала від страху, але вчасно зупинила себе, бо хоч і любила містику та жахи, але не вірила, в існування надприроднього в реальності. Вона ледь не провалилась у сирий підвал, не помітивши в підлозі дверей, проте хлопці її вчасно втримали за руки.

- Друзі, ви йдете чи ні? Я знайшла дещо цікаве... - вигукнула згодом дівчина з темноти підвалу, спустившись туди.

У просторому і сирому підземеллі вони побачили старий письмовий стіл, на якому лежали різні папери, листи і фотографії. Юлія підійшла до столу і почала розглядати речі.

- Це старі фотографії, які були зроблені в цьому будинку. Може тут є якісь підказки про те, хто тут жив, і що тут відбулося, - задумано промовила вона.

- Не думаю, що це хороша ідея, Юлі. Це не наші речі і в нас не має права їх торкатися. Ми можемо порушити їхню приватність, або ще гірше, їхній спокій, - злякано промовив 

- Не слухай його, Юлі. Це наша можливість дізнатися щось цікаве. Може тут є якісь секрети, або скандали, або злочини. Може тут є щось, що може нам допомогти розкрити таємницю цього будинку.

- Так, я згодна з тобою, Романе. Я хочу знати правду. А ти, Алексе, заспокойся. На фронті був таким сміливим, а тут боїшся якихось привидів. Якщо справді чогось боїшся, просто знайди причину, і тоді зрозумієш, що вовк не такий страшний, як його малюють.

- Ага, всього лиш може вкусити тебе і проковтнути, - тихо прокоментував її промову друг, - Якби ти сюди не піщла, моєї ноги б тут не було.

Юля взяла одну з фотографій і почала розглядати її детально. На папері зображена сім'я, яка стоїть перед будинком: чоловік, жінка, і двоє дітей — хлопчик і дівчинка. Вони всі одягнені в елегантний одяг, і виглядають щасливими. На задньому плані видно хрест, на якому перев'язана чорна хустка.

- О, подивіться на цих людей. Вони мабуть були власниками цього будинку. Вони виглядають так, ніби вони мали все, що хотіли. Але що сталося з ними? Чому вони покинули цей будинок? І що означає цей хрест з хусткою? - зацікавився Рома.

- Я не знаю. І мені не хочеться знати. Це не наша справа. Ми не маємо права втручатися в їхнє життя, - не змінював своєї думки Алекс.

Юлія сотографувала на свій телефон стару фотографію. А Рома тим часом розглядавіншу світлину, де був зображений той самий хлопчик з попередньої фотографії, але старший. Він стояв на балконі будинку, і тримав у руках гітару. Він виглядав сумним і замисленим. На задньому плані було видно сонце, яке сідало за горизонт.