4.3 Дивний будинок у лісі

З самісінького ранку, коли перші промені сонця ледь торкалися дахів сільських хат, у селі Срібні Води падав теплий літній дощ. Краплі м’яко стукали по віконних шибках, створюючи затишну атмосферу. У невеличкій кухні, де повітря було наповнене ароматом свіжої випічки, Юля і Дана замішували тісто. Біля їхніх ніг, на старовинній керамічній плитці, сидів собака Вовк, мирно спостерігаючи за процесом.

- Це буде смакота! - натхненно промовила Юля, розбиваючи яйце у муку. Її очі іскрилися від захоплення, а рухи були точними та впевненими.

- Можеш подати мені борошно? - запитала Дана, зосереджено вимішуючи тісто. Її пальці були вкриті білою масою, а волосся злегка прикрашене мукою.

- Звісно. - її сестра пішла за мукою, але собака підійшов до неї. Юля його не помітила і випадково розсипала на нього муку.

- Вовче! Чудово, тепер у нас пес-привид, - сказала вона з іронією у голосі, струшуючи муку з Вовка, який виглядав трохи збентеженим, але водночас задоволеним увагою.

Дана розсміялась, її сміх наповнив кухню, змішуючись з мелодією дощу.

- Дай вгадаю, він вискочив нізвідки знову? - запитала дівчинка.

- Так, - Юля поставила на стіл муку, - Вовче, припини це їсти. - Вона лагідно відштовхнула собаку від розсипаної муки.

Дана спробувала тісто, а потім замислено подивилася на сестру, начебто намагалась її роздивитись, але в неї ніколи не вийде цього зробити.

- Все одно не те. Спершу тісто було занадто липке, а тепер сухе, - сказала вона, злегка хмурячись.

Юля спробувала собі, а потім здивовано підняла брови.

- Ми щось забули?

Дана руками знайшла свою кулінарну книгу шрифтом брайля, яка лежала поруч на полиці.

- Ми забули молоко, - сказала вона, погладжуючи сторінки книги.

Юля взяла книгу у свої руки, дивуючись незвичному тексту.

- То як це читати? - запитала дівчина, поглядаючи на випуклі точки.

- Шрифт Брайля?

- Так. Я відчуваю лише цяточки.

- Гаразд, дай мені руку. Кожна літера складається з шести крапок, як на гральних кубиках. Що ти відчуваєш?

Юля заплющила очі, сконцентрувавшись на відчуттях під пальцями.

- Відчуваю дві випуклості. Одна зверху ліворуч, одна посередині праворуч.

- Це “і”. Тепер перемістись на клітинку, - порадила їй дівчинка

Юля пересунула палець, а потім з усмішкою промовила:

- Чотири випуклі крапочки зверху. А це цікаво!

- Тепер ти можеш читати разом зі мною. Це літера... 

Несподівано на ферму "Дикі серця" прийшов невідомий чоловік з чорною парасолею. Білка Живчик знервовано заметушилась на деревах, тримаючи в маленьких лапках горішок і начебто намагалась прицілитись ним у незнайомця.

- Дурна білка! - вигукнув чоловік після того, як цей горіх полетів у його напрямку, і постукав у двері.

- Вітаю! - відчинила йому усміхнена Юля.

- Добридень! Мене звати Назар Ярославович Коломієць, - чоловік віддав їй візитку.

- Назар Коломієць, агент з нерухомості? - запитала Юля, здивовано піднявши брову.

Дана тихо та впевнено підійшла до Юлії.

- Інші чудові, але я найкращий! - гордо промовив чоловік.

- Дякуємо, нам нічого не потрібно. Бувайте! - дівчинка швидко зачинила двері.

- Це не було надто грубо? - запитала в неї Юля.

- Ні. Бабуся казала, що вони приходять сюди мінімум раз на рік, хочуть купити нашу землю. Але ми нічого не продаємо. Вони лише дошкуляють і марнують час. 

- Зрозуміло.

- Привіт, дівчата! Здається, хтось стукав? - запитала бабуся, зайшовши на кухню і додала, - Бо в мене зустріч з паном Назаром.

Дівчата переглянулись, їхні погляди були повні тривоги

- Пані Поліно! - чоловік нахабно підійшов і постукав у вікно.

Бабуся і агент з нерухомості зустрілися на вулиці під парасолями.

- Вибачте за ранній візит, пані Поліно. Але я з нетерпінням хочу оглянути ваш луг.

Сестри стояли на веранді і слухали їхню розмову.

- Привіт, дівчата! - весело привіталися з ними брати Давид і Марк.

- Тсс! Дайте послухати, - змусила їх замовчати і перезирнутися між собою Юля.

- Що відбувається? Хто цей тип у краватці? - запитав Марк.

- Агент з нерухомості. Він говорить щось про луг, - відповіла Дана.

- Не подобається мені цей типок! - задумано прошепотів Давид.

- Наш луг? Бабусю, про що це він? - крикнула Юля.

- Поговоримо про це згодом, любі, - крикнула бабуся внукам і  мовила до чоловіка, - Ходімо за мною!

- Бабуся ж не продасть наш луг, так? - запитала Дана.

- Не знаю... - зітхнула Юля.

Брати і сестри стояли і дивились у вікно, як бабуся розмовляла з чоловіком.