3.7 Самі на фермі

Друзі снідали на веранді, насолоджуючись липневим ранком. Сонце вже високо піднялося над горизонтом, золотисті промені пробивалися крізь листя винограду, що обрамляв веранду, створюючи на столі мерехтливі візерунки. Легкий бриз колихав квіти у саду, повітря було наповнене ароматом свіжоскошеної трави та цвіту. У них в гостях була Каріна, яка з задоволенням спостерігала за цією ідилією.

- Мені так подобається цей мед, - зізналась гостя, повільно розмішуючи його у чаї, що ледь парував у чашці.

- Можеш їсти його щодня, якщо залишишся, - сказала Міла з усмішкою, нахилившись до неї через стіл і подаючи їй шматок свіжого яблучного пирога.

- Ми раді, якщо ти ще погостюєш, - додала Дана, відкидаючи назад волосся, що впало їй на обличчя.

- Знаю, але я не можу. Мені справді потрібно сьогодні повертатися. Робота чекає, - Каріна зітхнула, погляд її затуманився від смутку.

- Принаймні візьмеш із собою баночку свіжого меду, - запропонувала Юля, вставши, щоб принести мед з кухні.

- Неодмінно! - зраділа дівчина такому подаруночку.

- Ми з Міланою налили для тебе чималеньку баночку, - промовила Юля, повертаючись з кухні з банкою меду в руках.

- Дякую! - Каріна посміхнулася, поклавши його скраю на стіл поруч з собою.

Раптом почувся звук розбитого скла.

- Вовче, ти ж поранишся! Відійди! - закричала бабуся, швидко підбігши до собаки, який з цікавістю обнюхував уламки скла, і відтягнула його від небезпеки.

- Чому собака біля нашого столу? - запитав Давид, здивовано підводячись зі стільця.

- Ой, вибачте! Він зголоднів, як і ми, - виправдалася Дана, зібравши уламки скла в тарілку.

- Мені прикро, Каріно! Це була остання баночка меду, - з сумом сказала Юля, спостерігаючи за уламками.

- Як шкода! Але нічого, - гостя намагалася зберегти добрий настрій.

- Стривай, ми можемо зібрати свіжий мед. Артур ж пасічник! - раптом згадала Юля.

- Точно! Я йому зателефоную, - сказала Дана, вже дістаючи телефон.

- Збирати мед? Я з вами! - зацікавилась Каріна, раптово оживившись.

Дівчина дивилась на бджіл, які роїлися навколо квітів у саду.

- Уявіть як воно бути однією з них, - мрійливо промовила вона.

- Тобто мати крила? - посміхнулася Дана, підтримуючи розмову.

- Друзі, привіт! - раптом почувся голос з-за огорожі.

- А ось і Артур на своєму велосипеді, - вигукнула Юля, махаючи йому рукою.

- Ти досі на велосипеді? Я думала ти прискачеш на Тихому, - здивувалась Дана.

- Тихий — це кінь! - пояснив Рома Каріні, яка здивовано підняла брови.

- Не хвилюйся, Дано! У мене значний прогрес, - запевнив її друг, спускаючись з велосипеда.

- Хто сказав? - підколола його Дана з усмішкою.

- Розумієш, Карі, Артур не любить коней, - пояснила Юля, підходячи до Каріни.

- До речі про прогрес, чув ти зустрілася з Віктором Петровичем. Він переконав тебе повернутися до школи восени? - несподівано змінив тему Арту.

- Краще змінімо тему, гаразд? - Дана відповіла, уникаючи погляду Давида.

- Наша угода ще в силі, так? - юнак підняв брову, дивлячись на подругу.

- Ну, звісно, - Дана кивнула, усміхаючись, її очі майже не видно було за темними лінзами окулярів.

- Угода? - Каріна нахилила голову, з цікавістю дивлячись на обох підлітків.

- Це довга історія, - Юля відмахнулася рукою, намагаючись змінити тему.

- Мені не обов’язково знати. Артуре, ти навчиш досвідченого копа добувати мед? - Каріна посміхнулася, підбадьорюючи юнака.

Міла, Андрій, Олексій, Давид, Рома, Дана та Юля відпочивали на м'якій прохолодній від ранкової роси траві. Сонце вже почало схилятися до заходу, і небо набувало теплих відтінків рожевого та оранжевого.

- Знаєш, Артуре, я багато читала про бджільництво, навіть думала про власні вулики, - Каріна розповідала, поки хлопчина витягав захисний костюм зі своєї старої, потертої сумки.

- Круто! - вигукнув він, вражений її ентузіазмом.

- Справді? - Мілана піднялася на лікті, здивовано дивлячись на нову подругу.

- Авжеж! А чому б і ні?! Я завжди знаходила спільну мову з тваринами, - Каріна впевнено кивнула, вже уявляючи себе серед бджіл.

Друзі залишилися збоку, спостерігаючи, як вона у костюмі збирала мед. Дівчина обережно підходила до вуликів, її рухи були виваженими та спокійними.

- А в неї добре виходить! - Артур підбадьорив її, спостерігаючи з відстані.

- Наша Каріна — пасічниця, - Юля посміхнулася, підтримуючи радісний настрій.

- Не думаю, що їй це підходить, - Олексій скептично нахмурився, не вірячи, що Каріна зможе звикнути до такої роботи.

- Вона обожнює мед, але їй не сподобається бути покусаною, - додала Міла, трохи турбуючись за Каріну.