3.6 Сумніви й розпач або віра й довіра

Господарка ферми пані Поліна переглядала в своєму кабінеті всі свої дорогоцінні прикраси, намагаючись знайти якісь не потрібні, щоб продати і заробити хоч якісь гроші. Раптом її погляд впав на Юлину гітару, яку вона залишила випадково. Вона взяла її до рук і почала грати мелодію. 

- Привіт, бабусю! Чим займаєшся? - поруч з’явилася сонна Юля, почувши гру своєї старої гітари.

- Та так, “бабусині справи", - усміхнулась жінка і, відклавши гітару, запропонувала, - А ходімо збирати полуницю?

- Але... ти ж зайнята “бабусиними справами”, - нагадала дівчина.

- Ні, я абсолютно вільна! У мене завжди знайдеться час для тебе, Марка, Давида, Дани і ваших друзів. Ходімо! - запевнила пані Поля, обійнявши її, - Що? - не зрозуміла вона Юлиного погляду, який онучка переводила то на неї, то на гітару, - Просто я рада, що ти займаєшся тим, що тобі подобається.

Тим часом Рома з самісінького ранку поїхав у сусіднє містечко, щоб купити дещо для Юлі. Виходячи з магазину він побачив тих, кого не очікував тут побачити і навіть почув їхню розмову від "А до Я".

- Я ненавиджу цього коня Геркулеса, мамо! Хіба це так необхідно?- випалив той самий Олег, брат Інни, нащадок засновника села.

- Звичайно, важливо! Ти подивись на себе! Тобі ще вчитися і вчитися. Ти маєш бути незамінним вершником. Твоя сестра теж нічим не краща за тебе, скаче верхи, як на віслюку, - закінчила свою тираду його матір, відома на всі околиці Жанна Пшенична.

- Агов, я взагалі то тут! Це Іскра мене не слухається! - обурилась її дочка Інна.

- Ви обоє повинні навчитися триматися у сідлі. Якщо ці звірі вас штовхнуть, то ви можете щось собі зламати чи скрутити. Я не допущу, щоб ви пропустили цей турнір через цих старих шкап. Хтось один із вас має взяти участь, якщо не обоє, - заявила пані Жанна.

- А не можна просто відпустити цих коней у ліс? - невинно запитала Інна.

- Мила, що за дурниці ти мелеш? На скотобійні від цих коней буде більше користі, - підло усміхнулась їхня матір.

Рома, не видавши своєї присутності, тихо повернувся на ферму "Дикі серця".

- Чому шолом ніколи не портить твою зачіску? Це якесь диво! - усміхнулась Юля, ласуючи полуницею на веранді.

- Вважатиму, це компліментом, Мандаринко! Дякую!  О-о-о! Полуниця, - зрадів хлопець і теж почав їсти ягоди з кошика, який тримала Юля, - За полуницю, теж дякую! - додав він.

Рома любив називати Юлю "Мандаринкою" коли вони були на самоті, бо бачив ще у столиці, як вона часто їла ці фрукти, крім того її колір волосся чудово поєднувався із цим милим прізвиськом. Дівчина довго сперечалась із ним, аби він не називав її так, але вони ж обоє ще ті впертюхи.

- Чудово! Я тут так напрацювалась, а ти прийшов і ласуєш зібраним урожаєм! - награно обурилась Юля.

- Життя несправедливе! Та не сердься, я щось маю для тебе! - намагався примиритись із нею хлопець.

- Що саме?

- Вгадай! - підморгнув їй Роман, закидаючи в рот ще одну солодку ягоду.

- Не знаю! - чесно відповіла дівчина.

- Ну, вгадай. Я ж все одно цю річ тобі привіз. Три спроби… - підбадьорював він.

- Малина? - припустила Юля

- Це їстівне, але… - дав їй підказку хлопець, роблячи інтригуючу паузу, - ні, не малина…

- Мабуть, огірки?

- Мимо, - засмутив її Рома.

- Тоді хай будуть яблука, - розчаровано відповіла вона.

- Ти крім овочів і фруктів взагалі тепер нічого не їси? - зацікавлено запитав хлопець.

- Та їм я! - виправдовувалась дівчина, - Просто зараз літо, чудовий час для дієти і підвищення імунітету. Крім того, що ти можеш мати, як не овочі і фрукти? Їх тут повно у бабусі, - показала вона руками.

- А от і не вгадала! Тримай, це тобі! - усміхнувся Рома, ставлячи на її долоню об'єкт їхньої гри.

- Шоколад, мій улюблений! - зраділа Юля і здивувалась, - Стривай, а звідки він у тебе? У цій місцевості його не дістанеш. 

- Попросив продавця позавчора замовити його для тебе. Я помітив, що тобі стає трохи краще, коли ласуєш ним. А останнім часом ти часто сумуєш, - турботливо промовив хлопець.

- Ем-м! Дякую тобі за турботу! - розгубилась дівчина у своїх емоціях.

- Пробач, якщо я тебе зараз засмучу, але ти маєш знати це, Юлі.

- Ти спеціально даруєш мені шоколад щоб розвеселити, а потім щось скажеш, щоб знову засмутити? Що ти за людина така? В тебе є совість? - обурилась подруга.

- Пам’ятаєш коней, яких не люблять Олег та Інна? - прямо запитав Рома, уважно слідкуючи за емоціями дівчини.

- Іскра та Геркулес? Що? - розхвилювалась Юля, коли Рома приклав руку до шиї, показуючи жестом що планують зробити з конями.

- Вони дуже часто скидували з себе Олега та Інну. Їх відвезли на скотобійню сьогодні, - промовив хлопець.

- Чому ти не сказав раніше? - не знаходила собі місця дівчина.