3.3 Знову друзі?

- Доброго ранку, дівчата! - привіталась бабуся з дівчатами, які заснули на вулиці під відкритим небом.

- Уже ранок? Бабусю, котра година? - запитала сонно Дана.

- Мені вже час у поле.

- Не хвилюйся, бабусю! Ми нагодуємо тварин і подоїмо корів та кіз, - усміхнулась їй Юля.

- І вечеря буде на столі коли ти повернешся, - додала сестра.

- Гарного дня, діти!

- Навзаєм!

Дівчата привітались з хлопцями й почали снідати. 

- Мені так пити захотілося. Випила усе молоко до краплі, - похвалилась Дана.

- Якщо хочеш, пий і моє. Я його ще не чіпала, бо хочу лимонаду, - передала Юля їй свою склянку.

- Ого! Що це? Щось особливе? - зацікавилась дівчинка, випадково торкнувшись її лівого зап’ястя.

- Дуже особливе! - трепетно відповіла дівчина.

- І яка ця річ на вигляд? - ще більше зацікавилась незряча кузина.

- Золотий браслет, а на ньому рубіновий камінь у формі серця. Це був подарунок від батьків. Сьогодні мала би бути ще одна їхня річниця, тому я одягнула його в пам'ять про них і їхнє кохання.

- Був?

- Наша з Марком мама померла від раку кісток коли нам було 22, а батько був військовим і героїчно загинув цьогоріч у травні.

- Вибач, Юлі! Я не хотіла тебе засмутити, - стривожилась її прийомна сестра.

- Усе гаразд! Ти не знала. Погодуймо тварин, поки вони не з’їли нас, - пожартувала дівчина.

- Ходімо, друзі! Я хочу вас усіх познайомити з мешканцями бабусиної ферми, - радісно покликала за собою друзів Дана, - Познайомтеся, хлопці та дівчата! Тут живуть: сестри Білявки, Чорнявки, Шатенки і пан Кукуріщенко, - широко посміхнушись, розповідала Дана

- Хто? - здивовано запитали в один голос друзі, явно натякаючи на ім’я останнього.

- Самі побачите, - відповіла Дана, відчиняючи дверцята курника. 

Звідти вискочили курочки різних кольорів: білі, чорні, руді. Останнім з курника гордою і повільною ходою вийшов великий попелястий півень і загорланив на все горло, немовби вітаючись з новими друзями. Кури радісно кудкудали, обступивши Дану, яка погладила їх по пір'ю. 

- Ось вони сестри: Білявки, Чорнявки і Шатенки, а з ними пан Кукуріщенко. Хіба вони не милі? Хочете погодувати їх? Тут є кукурудза, - радісно запропонувала дівчинка.

Друзі взяли по пригощі кукурудзи і почали кидати її курочкам. Свійські птахи радісно ловили зернятка і щебетали щось одна одній.

- А чому пан Кукуріщенко? - запитала Міла.

- Він дуже гордий, сміливий і відважний. Завжди захищає своїх сестер від котів і собак. Була історія навесні, коли одного разу він навіть дзьобнув лисицю за хвіст, коли вона намагалася проникнути до курника. Він такий герой! - із захопленням пояснила Дана.

- Овва, який молодець! - захопилася Юля, поглядаючи на півня.

- Ходімо далі! - повела їх дівчинка, - А тут живуть — Абрикос, Сніжка, Боцман і Вишенька, - банда кроликів. 

- Хтось бачить тут кролів? - запитав Олексій, заглядаючи в клітку крізь свої окуляри.

- Хм, Дано, їх тут немає, - повідомив Рома, театрально розвівши руками.

- Знаю! - будучи у курсі справи, відповіла вона, ведучи їх за межі ферми, - Кролики постійно тікають на волю  зі своєї "в’язниці".

- Чому ми тут? - запитала Мілана, оглядаючись довкола.

- Це для кроликів утікачів, - пояснида дівчинка, кинувши пару морквин на траву, - Вони зараз пристрибають.

- А це для кого? - запитала Юлі, коли неподалік ферми обабіч соснового лісу, Дана розсипала на траві жменьку горіхів.

- Для Живчика, - не задумуючись над тим, як її зрозуміють друзі, відповіла дівчинка.

- Ти зараз марку безалкогольних соковмісних напоїв рекламуєш? - пожартував Андрій.

- Ні, це самець білки, - терпляче пояснила Дана, від душі насміявшись із друзями з Андрієвого жарту, - Ми, здається, з ним подружились і я щодня залишаю йому їжу. Зараз ми відійдемо трохи і ви побачите, що він прибіжить.

Коли друзі відійшли в бік, на місце справді прибігло білченя і почало ласувати горіхами.

- Їх звати Ласка, Мілка, Тихон, Сакура, Роза, Волошка і Джин — 5 рогатих панянок і 2 рогатих пани, - знайомила їх з козами дівчинка, - Спочатку, хай наїдяться, а потім зможемо їх подоїти. Вони будуть спокійніші. Ходімо до коней, корів, овець і решти тварин, з якими ви ще не знайомі.

Нагодувавши всіх тварин на фермі, хлопці пішли відпочивати, Давид і Міла вирішили прогулятися вдвох, а Дана з Юлею пішли доїти кіз.

- Ти знаєш як це робиться? - запитала дівчинка.

- Здається, тобто це ж не дуже складно. Будучи у твоєму віці, я це робила.

- Може я покажу тобі?

- Не треба! Я спробую сама згадати, -  запевнила її Юля, перед тим, як її відштовхнула коза.

- Ти маєш їй заспівати, - порадила кузина, - Якщо співатимеш, вона стоятиме спокійно. Крім того в тебе чарівний голос.

- Ага, а як же! - не повірила дівчина.

- Я серйозно. Особливо Сакура. Коли вона була маленькою, я завжди їй співала, щоб вона була веселішою. Тепер вони звикли до пісень і до себе просто так не підпускають.

- Я не співатиму козам! - пожартувала Юля.

- Тобто, ти усім людям і багатьом тваринам співаєш, а для них не хочеш? Це ж дискримінація кіз, вони на тебе будуть жалітися, - підіграла їй Дана.

Співаючи, дівчата нагодували і здоїли кіз. Несподівано, біля воріт зупинився листоноша, покликавши дівчат.

- Привіт! Дано, у мене для тебе лист. Ось, - передав він дівчинці через Юлю білосніжний конверт, - Можеш тут розписатися?

Підійшовши до листоноші, дівчинка мовчки взяла ручку та документ.

- Б-о-г-д-а… - почав диктувати її ім’я по літерам чоловік.

- Не поводьтеся так, ніби я якась розумово відстала. Я знаю букви і як вони виглядають я прекрасно відчуваю, - намагалась стримати вона свої емоції, які зрештою вибухнули.