3.2 Одна знайшлась, інша зникла

Допоки хлопці та Мілана разом з ними завзято шукали свою подругу, не покладаючи рук, вона тим часом була у селі Срібні Води, як і підозрював її кузен, на бабусиній фермі "Дикі серця".

Сьогодні в Дани був День народження. Це прийомна сестра Давида, й відповідно прийомна кузина Юлі і Марка. Її мати померла від раку, а батько відмовився від дівчинки. Юлина тітка Анна, порадившись із чоловіком та Давидом вирішили всиновити 10-річну дівчинку. Відтоді Дана виросла, але стала незрячою через "нещасний випадок" у школі рік тому. У неї була однокласниця, яка страх як знущалась з дівчинки. Проте, вона була дочкою суворого завуча, тому всі мовчки терпіли її викрутаси. Коли Дані набридло терпіти, вона випадково під час уроку хімії виговорила своїй кривдниці все, що було в неї на душі. Та розсердилась на правду про себе і вилила на Дану суміш якихось рідин. Вчитель не встиг зреагувати, а дівчинка... Ех, якось, навіть, мені, Янголу Життя, дуже складно й болісно це розповідати. Шкода дівчинки, але вона осліпла. Жодні лікарі їй не допомогли й ніхто з них так і не зміг вияснити склад тієї "мікстури", яку вилила їй в обличчя кривдниця. Останню відправили до дитячої колонії, навіть батько не зміг її врятувати. А сама Дана поїхала до своєї прийомної бабусі Поліни на ферму. Весь рік вона прожила тут, звикаючи до свого обмеження. Адже ніхто не міг дати їй гарантії, що колись зір відновиться. У неї була страшенна дипресія, від якої її рятувала нова прийомна сім'я, а особливо Юля, яка часто дзвонила до неї, навіть, перебуваючи на фронті.

Проте, годі про сумне, сьогодні у Дани День народження і, нарешті, з нею поруч Юля. Дівчинка встала раніше за бабусю і сестру та приготувала невеличкий торт.

- Юлі, годі спати! Я щось маю! - усміхалась вона, заходячи до Юлиної кімнати.

- Сподіваюся на смак він такий самий як і на вигляд, - поглянула Юля на тортик у її руках.

- Теж на це сподіваюся, - відповіла з надією Дана.

Вони спробували і закашлялися одразу після того, як вкусили..

- Ой, схоже я переплутала цукор з сіллю.

- Ні, ти змішала цукор з перцем, - розсміялись дівчата, - Але мені подобається цей незвичний смак. Під час стресу саме те, що потрібно.

На обід Юля лежала у своїй кімнаті, читаючи якусь книгу. Раптом вона згадала про свою рану, яка ще повністю не зажила й намагалась перев'язати свою ліву руку.

- Юлі, не сумуй! Ходімо, я тобі дещо покажу, - в цей момент в кімнату зайшла її сестричка.

- Дано, я не дуже...

- Прошу, Юлі! Дозволь мені хоча б реабілітуватися за свій жахливий торт, - благала її сестра, взявши за руку, - У тебе рана? Чому ти нічого не сказала? - розхвилювалась вона.

- Прошу, мовчи! Я не хочу, щоб наша бабуся знала. Це довга історія, потім розповім. Кулю витягли в лікарні, а рана заживе скоро.

Дана допомогла Юлі перев'язати руку. Вона одягнула піджак, щоб не було помітно пов'язки і, взявши далматинця Аполлона, вони пішли в сосновий ліс.

- Усе гаразд? - запитала Юля в сестри, яка вела їх лише їй відомою стежкою.

- Не хвилюйся. Я тут знаю кожен камінь і гілку, хоч і не бачу, - запевнила її дівчинка.

- Дано, я вдячна за те, що ти робиш, але дертися на цей стрімкий пагорб не найкраща... - почала втрачати терпіння Юля, але втратила дар мови від побаченого.

- Припини! Ми майже на місці!

- Ого! - замилувалась Юля заходом сонця.

- Я ж казала!

- Чому ми досі тут не були? Мені майже ще так раз років як тобі, але я ніколи не знала про це місце.

- Бо я ще нікого сюди не приводила. Ніколи. Ти перша. Це було моє особливе місце. Ми приходили сюди з мамою до нещасного випадку. В якому настрої я б не була, тут мені ставало краще. Завжди… А ти хоч і не мама, але дуже важлива для мене людина. Можна, я називатиму тебе сестрою? - з надією запитала Дана.

- Звісно! я теж тебе люблю, сонечко! - обійняла її Юля, - То ти відтоді тут не була?

- Ні. Але я рада, що зараз тут з тобою. Ти бачиш те, що бачила я колись, а я лише чую і відчуваю.

- Дякую, що поділилася зі мною цим.

- Будь ласка. Я пригадала свій останній день народження. На ньому були лише я і тварини, не рахуючи бабсю, - сказала Дана.

Посидівши там декілька хвилин, дівчата вирішили повернутись додому, поки повністю не стемніло.

- Що там? - запитала Дана, зрозумівши, що Юля зупинилась.

- Марк, Давид, Андрій, Олексій, Рома й Мілана приїхали, - сказала радісно Юля і побігла. Вона кинулась на шию обіймати Марка.

Брат зловив її і підняв на руки.

- Братику! Як ви мене знайшли? - приємно здивувалась Юля.

- Сестричко, ще раз спробуй зникнути, нічого нам, особливо мені, не сказавши! Знаєш, як ми переживали?

- Пробач! - щиро перепросила вона.

- А ти крім Марка більше нікого не хочеш обійняти? - запитав Давид.

- Я вибачилась, але хтось тут теж заборгував мені своє вибачення, - театрально склала руки на грудях його кузина, злізаючи з рук Марка.