2.8 Розкриті карти

Не помітно пройшов іще один тиждень. Рома щодня зустрічався зі своїми новими друзями і тренувався з ними. Юля ставилась до нього з недовірою. Мабуть, просто в неї був "імунітет" після стосунків з Денисом. Той незнайомець "Амур" продовжував писати їй щодня.

- Сиди й практикуйся, новенький! - суворо промовила Юля до Романа і обурилась, - Чому ти знову взяв мої навушники?

- Я ще трохи послухаю, - попросив хлопець, сідаючи на м'який диван.

- Ні, це мої навушники. Віддай!

- Ну, будь ласка! Дозволь мені ще трохи музику послухати! У тебе декілька штук, візьми інші.

- У тебе своїх немає? А-а-а, я зрозуміла, тобі подобаються мої навушники у котячому стилі.

- Що? Та ні? - заперечив Рома.

- Звісно подобаються! Вони тобі так личать. І такі класні, правда? Скажу чесно, ти такий милий у них, - з іронією промовила дівчина.

- Нарешті ти помітила це. Ось чому я їх одягнув, - підморгнув їй хлопець.

- Ти просто невиправний. З тобою просто не можливо спілкуватися, - обурилась Юля.

- Друзі, вгадайте, що відбудеться найближчим часом? - заінтригував усіх Давид, відірвавши очі від екрана смартфону.

- І що ж? Не тягни кота за вуха!

- Музичний конкурс на який ми колись мріяли потрапити. Погляньте! - показав він оголошення.

- Це наш шанс! - зрадів Олексій.

- Давайте запишемось і познайомимо своїх фанатів з Ромою, - додав веселий Давид, поклавши руку на дружнє плече нового колеги.

І тільки Юля мовчала, розглядаючи оголошення.

- Сонце, що таке? Ти ще зі студентських років мріяла туди потрапити, - розхвилювався Давид реакцією кузини.

- Мріяла в іншому житті, яке вже давно пройшло. Наші фанати хочуть чути радісні пісні, а я не готова. У мене виходить лише... Самі знаєте. Ні, я не готова до цього емоційно! - відповіла їхня подруга і втекла від них на кухню.

- Я спробую поговорити з нею, - запевнив Рома, пішовши за нею.

Юля сиділа за столом і задумано дивилась у вікно.

- Хто б ти не був, вийди! Я хочу побути на самоті! - вигукнула вона, почувши кроки за спиною.

- Ти маєш право не розповідати мені про свої переживання, але не проси піти. Я не піду, завжди буду поруч, хочеш ти того, чи ні. Пробач, якщо я нав’язуюсь, але не піду, - лагідно звернувся до неї хлопець.

Юлія згадала, що раніше їй незнайомець у Львові казав щось схоже, і вона почала підозрювати...

- Ромо, а звідки ти?

- Що за питання? Я з України, як і ти, - засміявся він.

- Та ні. Я маю на увазі, ти київський?

- Дівчинко, київськими є лише, князі, торти, котлети, дороги, вулиці і метрополітен, а я киянин, - пожартував знову Рома.

- Точно? - не повірила дівчина.

- Паспорт показати?

- Ні, не треба. Цього разу повірю.

- Юлі, ти ж хочеш на цей конкурс, то що тобі заважає? Навіть якщо ти зараз пишеш сумні пісні, вони все одно знайдуть своїх слухачів. Ти неймовірно талановита. Не бійся ризикувати. 

- Твоя правда! Треба спробувати, - помовчавши трохи, погодилась вона.

- Чудово! Я вже нас зареєстрував, - усміхнувся Давид, заходячи на кухню, - Знав, що ти погодишся.

Минув іще один тиждень. Друзі активно готувались до конкурсу. Була неділя і вони з самісінького ранку вирішили поїхати за місто та влаштувати собі пікнік. Юля їхала з Андрієм, Олексієм і Давидом в авто, а Рома їхав на своєму байку. Провівши майже весь день на природі, друзі повернулись до своєї автівки, але...

- Хто це зробив? - обурився Давид.

- Точно не дикі звірі, - відповів Андрій, поглядаючи на пробиті ножем колеса.

- Найближчий населений пункт за 8 кілометрів звідси. Тут суцільний сосновий ліс. Ми добряче влипли, друзі! - промовив Олексій.

- Що сталося? - запитав Рома, зупиняючи свій байк біля автівки.

- Поглянь! Якась погань нам добряче життя посолила! - не стримувався від люті Давид.

- А ти де був? - запитав Андрій.

- Їхав до найближчого села і купив хліба. Але бачу, що тут вже не до їжі зовсім, - похитав головою хлопець.

Раптом їхню розмову перервало сповіщення.

- Отакої! - схвильовано вигукнула Юля, заглядаючи в телефон.

- Що сталося? - запитав Давид, - 

- Справа в тому, що фінал конкурсу перенесли на сьогодні, і нашому гурту про це повідомили за годину до початку, - прочитала вона сповіщення електронної пошти.

- Що?! Як це можливо? - здивувався Рома.

- Очевидно, що хтось хоче перешкодити нашому виступу. І я навіть знаю хто… - задумався Алекс.

- Так чи інакше, ми повинні негайно потрапити туди, але колеса пробиті. А звідси до столиці трохи далеченько, - зажурилась дівчина.