2.7 Чотири + один?

Життя героїв повільно поверталось у звичайне русло. Скільки б ви не намагались опиратися течії, вона все одно вас підхопить і понесе у лише їй відомому напрямку, закручуючи у вирі нових подій та емоцій. Головне не наткнутися на водоспад, а то буде дуже боляче падати...

Роман, той самий незнайомець зі Львова повернувся на колишню роботу в одну зі столичних шкіл. Як же приємно було йому знову побачити щасливих дітей, почути їхні голоси. Не дарма кажуть, що школа — це неспокійний гомінкий вулик, у хорошому значенні, звісно. Цей день хлопець запам'ятає назавжди, як і той, коли зустрів "знайому незнайомку". Не думав він, що колись вживатеме цю тавтологію...

Сьогодні на уроці в 10-А класі "владарював" Роман Тарасович, вчитель історії, чий діалог зі школярами завжди був насичений жартами та несподіваними поворотами. Як же раді були його знову побачити діти. Сьогодні він розповідав про трагічні події періоду Української революції 1917-1920 років, коли раптом помітив, що задні парти перетворились на "форпост таємної конференції". Роман Тарасович, схиливши голову, непомітно для здобувачів освіти, проклав шлях до останнього ряду парт. 

- Що, деякі “депутати 10-А” згадали, що найцікавіші наради відбуваються на останніх партах? - весело зауважив учитель, поклавши руку на стілець одного з учнів. 

Школярі витріщили очі та приглушено засміялися. 

- Знаю, ви плануєте розіграти сцену української революції 1917 року й не можете поділити між собою ролі. Звісно з таким підходом у вас нічого не вийде, бо вас лише четверо. А ось якщо залучите своїх однокласників, тоді вийде справжня історична вистава. Хто виконуватиме роль Михайла Грушевського? Може влаштуємо вибори за всіма принципами демократії? - жартома запитав Роман Тарасович.

Учні розгублено переглянулись, не знаючи що відповісти.

- Мовчите? А це хіба не ваші "агітаційні постери", які ви так із захопленням розглядаєте? - запитав учитель, сміючись, - Так от, мої майбутні історики та "депутати 10-А", що це була за загадкова конференція на останніх партах?

Здивовані обличчя дивились на чоловіка, а на його губах сяяла легка посмішка.

- Романе Тарасовичу, ми ж просто вивчаємо історію... Ви самі нам  казали, що в кожного вона своя... - безневинно промовила десятикласниця.

- І чию історію ви тут вивчаєте? Мабуть, досліджуєте свій родовід?

- Історію попрок гурту “G-Five” та її учасників. У них виявляється було складне життя, особливо у лідерки, але вони попри все продовжують йти вперед, досягаючи успіхів. Щодня число їхніх фанатів збільшується. За історією успіху цього гурту ховається важка праця та незламна сила волі. Нарешті вони повернулися з фронту, - коротко проаналізувала історію гурту та сама учениця.

- О, мої юні історики додумалися обговорювати історію не лише ту, що в підручнику, - відповів Роман Тарасович і продовжив жартома, - Як давно історія гурту "G-Five" увійшла до шкільної програми? Мабуть, треба буде відредагувати підручник.

- А ще вони займають перше місце в чарті наших улюблених виконавців! - додав юнак, на стільці якого тримав руку Роман Тарасович.

- Отже, ви хочете сказати, що не тільки слухаєте історію, але й підкорюєте чарти своєї власної музичної епохи! - весело відізвався учитель, - Згоден, можливо, в історії України немає розділу про гурт "G-Five", але, мабуть, вони стануть важливим елементом нашої сучасної культури.

Він взяв у руки постер і поглянув на нього з цікавістю. Сміх учнів на мить затих, вони очікували його реакції.

- По-перше, це не урок “Як стати зіркою”, а по-друге, ми тут розглядаємо історію. Якщо хочете стати успішними, читайте біографії великих людей, ставте перед собою цілі та впевнено досягайте їх. І пам’ятайте, що без талантів, знань та наполегливості, навіть маючи фінансове забезпечення, успішними не станете. І попри багатство і славу завжди лишайтесь собою, тим ким ви були. Не страшно втратити все, що маєш, страшно втратити себе. Діти, наступного разу, коли ви вирішите проводити таємну конференцію на останніх партах та обговорювати щось під час мого уроку, переконайтеся, що це не щось настільки захоплююче, щоб я хотів долучитися! - задумано промовив Роман Тарасович.

Раптом розглядаючи постер, він помітив знайомі обличчя.

На фото були зображені Юля, Андрій, Олексій і Давид у свої студентські роки. Вони привітно усміхалися публіці. Андрій грав на бас-гітарі, Олексій на "клавішах", а Давид на барабанах. Проте не вони його зацікавили, а дівчина, що стояла в центрі й співала у сріблястий мікрофон. Вона була одягнена в смарагдову сукню, що так пасувала до її рудого волосся...

"Якби ж зустріти її іще раз. Цікаво як вона?" - подумав учитель.

- Заховайте цей шедевральний плакат, а на перерві підійдете до мене. Є цікава розмова, - змінивши маску здивування на легку суворість у голосі, промовив Роман Тарасович і додав, - Повернімося до історії. Знаєте, історія України — це як концерт вашого улюбленого гурту. Або навіть краще, ми і є цим гуртом. Щоразу виходить новий альбом подій, і ми, як слухачі або учасники цього гурту, повинні слухати уважно свою творчість, щоб бути оригінальними, розвивати свої таланти та не повторювати помилки минулих альбомів.

Здобувачі освіти погодилися, і Роман Тарасович продовжив свій  урок, перетворюючи навчання в захопливий і веселий процес. На  перерві четверо учнів підійшли до вчителя.