2.4 Довіра vs підозра або з друзями не пропадеш

- Де наша подруга? Чому вона з тобою? Ти її викрав? - закричав Олексій, якого всі звикли бачити тихим і спокійним.

- Юля заснула, і мені не хотілося її будити. Ми просто пішли на гору Баба Род і мені вдалося врятувати її від дощу та голоду. А ще я заспокоїв її… - почав було Рома.

- Звідки ти знаєш її ім'я? Як осмілився вночі вивезти її за межі міста? Ти вимагаєш викуп? Що за безглузда ідея їхати на гору в дощову погоду опівночі, навіть якщо хотів її заспокоїти? Ти взагалі культури спілкування з незнайомцями не розумієш?! Хто ти взагалі такий? - перервав його виправдання Давид.

Роман спробував пояснити ситуацію, але хлопці не давали йому завершити. Було чутно, як вони обговорюють, що приїдуть, щоб  забрати Юлю, а сам він ще отримає від них "на горіхи".

- Ми вже в дорозі. Будемо там через пів години. Ти просто тримайся осторонь від моєї кузини, чуєш!? - закінчив Давид і натиснув кнопку завершення дзвінка.

Юлині друзі приїхали на місце, де вона перебувала з Романом. Їхні обличчя виражали суміш стурбованості та обурення. Андрій, широкоплечий хлопець з розлюченим виразом, підійшов до Романа, на плечі якого мирно спала Юля, а той тримав її в обіймах. Друзі висловлювали своє невдоволення, не давши хлопцю пояснити ситуацію.

- Дивіться, хлопці, ваша подруга в порядку, - почав він, - Я вчитель історії й не мав поганих намірів, лише допоміг їй...

- Допоміг? Ти вважаєш, що краще за нас знаєш, що їй потрібно? Можливо, ти й вчитель, але історія її життя — це не твій урок! - вирвалося у Давида.

Розмова зазнала чергової кризи й намагання Романа виправдатися ледь торкалися їхніх сердець.

- Агов, чувак! Питаємо ще раз, хто ти й що робиш з нашою подругою? - вибухнув Олексій, якому вже не вистачало терпіння.

- Ти, мабуть, думаєш, що супергерой? - Андрій теж не стримувався у люті, - З якої піднебесної ти взявся? І як тобі можна взагалі вірити на слово? Ти нам ніхто, а Юля наша найближча подруга!

- Тобто, ти хочеш сказати, що ти тут, як герой романтичного фільму, врятував нашу принцесу від лиха? - з глузливістю знову запитав Олексій у Роми.

- Кажеш, допомогти хотів? І яка ця твоя “допомога”? Ночівля під зоряним небом? - гнівно продовжив Андрій.

- І навіть плед з собою притягнув? Ви тут ще й пікніки влаштували посеред ночі, як закохана парочка? - емоційно додав Олексій.

- Що ви тут усі витворяєте? Ви її розбудите, якщо продовжите шуміти, - перебив хлопців Роман, - Ми просто спілкувалися і дивилися на зірки. А вона втомилася плакати й несподівано заснула. Вона бігла під дощем без парасолі й гірко плакала. Я побіг за нею, вислухав, купив їй сухий одяг та їжу. Я розумію, ви її друзі, тому хвилюєтесь. Але можете бути впевнені, що зі мною вона була у безпеці.

Олексій і Андрій готові були продовжити свою браваду,

- Та хто ти такий, щоб ми тобі вірили!?

- Ти краще кажи, що зробив аби вона пішла з незнайомцем?! - додав Олексій.

Роман терпляче слухав їхні претензії поки друзі не вирішили, нарешті, розглянути факти, подивившись на подругу, що спокійно спала в обіймах незнайомця, і зрозуміли, що хлопець гідно ставиться до їхньої подруги.

- Спочатку послухайте, що він каже, - втрутився Давид, першим зрозумівши, що справжній герой цього дня — Роман, - Якби не він, ми б не знали де Юля. Ви ж знаєте її запальний характер. Бігати під дощем у стресові моменти — це її лайфстайл. Він допоміг їй, нагодував, купив одяг. Вибач, бро, ми не правильно зрозуміли ситуацію.

Юлині друзі побачивши, як Роман дбайливо загорнув її у плед, відчули легкий ганебний настрій.

- Схоже, ми трохи переборщили з намаганням її захистити. Вибач нам. Дякуємо тобі за турботу про Юлю, - врешті решт винувато зазначив Олексій.

- Так, ми спочатку подумали, що ти якийсь дивний тип, але, здається, ти хороший. Дякуємо тобі, - додав Андрій.

Після короткої дискусії хлопці вирішили не будити дівчину і знести її з гори Баби Род на руках. Рома, намагаючись не порушити її солодкого сну, допомагав друзям підняти дівчину на руки.

- Ай! - раптом зашипів від болю Олексій.

- Друже, все добре? Як твоя нога? - розхвилювався Давид.

- Та більш-менш. Я просто не так став на неї, от вона і заболіла.

- Тільки не кажи, що нам ще й тебе прийдеться з цієї гори на руках зносити? Добре, що це не Говерла. Інакше прийшлось би рятувальників з гвинтокрилом викликати, - сумно пожартував Андрій.

Повільно і без пригод хлопці спустилися з гори, тримаючи на руках подругу.

- Дякуємо, друже! - звернувся Давид до Романа, коли вони посадили сплячу Юлю в автомобіль, і додав, - Здається, ти не знаєш наших особистостей, але тримай візитку, якщо захоплюєшся музикою і маєш талант до співу чи гри на якомусь інструменті, дзвони, знайдемо для тебе місце у гурті. Навіть якщо просто потрібна допомога, теж дзвони.

- Дякую! Головне, що Юля тепер у безпеці, - відповів незнайомець, взявши візитку.

Він подумки засміявся над тим, як життя може писати такі дивні непередбачувані сценарії. Друзі вирушили до готелю, щоб відновити сили. А Роман спостерігав, як їхні фари віддалялися в ніч, а зірки продовжували своє вічне світіння. Хлопець відчував, що щось змінилося в ньому. З’явилось відчуття, що він знайшов когось особливого.