2.3 Буду твоїм янголом

Доброго часу доби, моя доню!

Якби ти знала, скільки разів я хотів написати цей лист, але завжди відкладав це на потім. Я не знаю, як почати його, адже це останнє, що я хотів би, щоб ти читала. Але, якщо ти дійсно читаєш це повідомлення, то, мабуть, вже зрозуміла, що мене більше немає серед вас. Я пишу ці рядки у бліндажі серед глибокої темряви ночі. Побратими запитують — “Кому я так завзято пишу?”, а я з посмішкою відповідаю — “Донечці...”. Я завжди відкладав написання останнього листа, бо думав, що моя любов сильніша за смерть, що якщо я не напишу цей лист, то обов’язково повернусь і скажу тобі ці слова відверто у вічі. Але я втомився боротися зі смертю. Мене не покидає передчуття, що це мої останні години. Я знаю, що цей лист до тебе дійде в часи великої скорботи, і мені так важко писати його, але я відчуваю, що це остання можливість поділитися з тобою своєю любов’ю, підтримкою, думками та спогадами. Я не можу повірити, що пишу це, знаючи, що можливо не зможу бути поруч з тобою в майбутньому. Але я вірю, що слова знаходять свій шлях навіть через час і відстань, тому я вирішив поділитися з тобою декількома спогадами про наше спільне життя. Сьогодні я пишу цей лист, щоб сказати тобі слова, які завжди тримав у своєму серці. Ти завжди була для мене особливою, і кожен момент нашого спільного життя запам'ятовувався як найкращий час. Спогади про тебе завжди були для мене джерелом радості та гордості.

Знову вітаю тебе у цьому світі, в якому я вже не можу бути поруч. Це несправедливо, і я ніколи не сподівався, що ця війна забере мене від тебе і Марка. Пробач, що так і не зміг повернутися додому. Знаю як ви з братом чекали мене. Я написав тобі десятки листів. Ти завжди питала мене чому я пишу листи тільки тобі, чому не пишу і Марку. Пам’ятаєш, колись у дитинстві, переглядаючи листи прадіда, які він писав із фронту твоїй бабусі, ти сказала, що дуже сильно хотіла аби тобі хтось писав.

Та я ніколи не бачив у цьому великого сенсу, адже жити разом з мамою, тобою і Марком було для мене найбільшою радістю і моя думка завжди була простою: навіщо тратити час на листи, коли ми й так разом? Навіщо писати, якщо відеозв’язок зручніше? Відтоді, коли я пішов на фронт зрозумів, як це важливо, але, на жаль, я вже не можу виправити цю помилку.

Я не можу повірити, що цей лист може стати останнім спогадом, який я залишу тобі. Та, на жаль, життя надає нам певний відлік часу, і мій час на цій землі підходить до завершення. Я хочу, щоб ти знала, якою важливою ти була для мене і як я завжди цінував кожен момент, який ми проводили разом.

Я не можу виразити словами сум від того, що мені довелося залишити цей світ і залишити тебе та Марка в самотності. Але перед тим, як мене більше не буде поруч, я хочу поділитися з тобою спогадами про всі ці неймовірні миті нашого спільного життя.

Пам'ятаєш свої перші кроки? Я був поруч, підтримуючи тебе, коли ти вчилася ходити. А коли ти вперше стояла на снігу? Твоє обличчя виражало диво, коли снігопад перетворював наше подвір'я на казковий світ.

Пам'ятаєш, як ти перший раз вчилася їздити на велосипеді, і я бігав за тобою, тримаючи тебе, щоб ти не впала? Коли ти пробувала сама, то постійно падала, але завжди вставала і продовжувала їхати? Ти була такою сміливою і впертою, завжди намагалася впоратися з будь-якими труднощами. Я завжди вірив у твою силу і відвагу, і тепер ці риси характеру допомагають тобі проходити скрізь.

Пам'ятаєш, як ти вперше підняла голову і побачила дощ, який збирався змити твої сльози? Тоді я стояв поруч і дивився на тебе, а серце раділо, бачачи, як ти стаєш сильнішою. Цей дощ був символом нового початку, і я був щасливий бути поруч.

Пам'ятаєш наші ранкові прогулянки в лісі? Ти завжди трималася за мою руку, коли ми досліджували лісовий лабіринт.

А потім прийшов той час, коли ти пішла до школи. Перший день був такий насичений емоціями, ти була такою милою і смішною у своїй шкільній формі. Але я пишався тобою, як ти вчилася, розвивалася та здобувала знання.

Пам'ятаєш, як ми разом вивчали зірки на небі? Ти завжди цікавилася космосом, і ми спільно мріяли про великі подорожі на інші планети. Ночами ми спостерігали за зорями та розмовляли про неймовірні пригоди.

Пам'ятаєш, як ми разом гуляли в парку, ловили метеликів та слухали спів пташок? Ті миті були найщасливішими в моєму житті. Ти завжди приносила радість і світло в моє життя.

Ми переживали разом і ті складні миті підліткового віку, коли ти намагалася зрозуміти себе та світ навколо. Я завжди був поруч, готовий підтримати тебе та допомогти зробити правильний вибір.

Ми разом подолали безліч труднощів і кожен момент нашого життя був цінним. Пам'ятаєш наші подорожі, вечори, коли ми грали у настільні ігри, чи просто сиділи й розмовляли про життя? Ми мали свої секрети, наші смішні моменти та сльози щастя.

Пам'ятаєш нашу поїздку в Карпати? Той час, коли ми піднялися разом на Говерлу і могли спостерігати за красою навколишнього світу. Той момент був неперевершеним, і я завжди буду пам'ятати, як ми дивилися на зірки на небі й відчували, що ми близькі до них.

А як ти перший раз сіла на мій мотоцикл? Пам'ятаєш, як ти обійняла мене і ми вирушили у подорож? Той вітерець у твоєму волоссі та запах свободи завжди нагадуватимуть мені про наші пригоди разом.

Пам'ятаєш, як ти була маленькою, і завжди була впевненою у своїх мріях та переконаннях? Я не міг не зауважити твого сильного духу та рішучості. Від дитинства ти обирала собі друзів з-поміж хлопців, і навіть я інколи сумнівався в цьому виборі. Ми з мамою ніколи не розуміли, чому. Але тепер я розумію, ви разом виросли, як одна велика родина, і це найголовніше. Ти довела, що не лише здатна бути серед них, але і вести їх, бути лідеркою, якою була насправді.