1.8 Вибір

У житті завжди багато варіантів. І зазвичай кожен вибір має різні наслідки. Але щоб не сталося, ніколи не забувай про ту рішучість, яка наповнювала твоє серце в момент здійснення вибору. Саме так заспокоювала себе Юля.

- Сестричко, не впадай у крайнощі. Розв'язувати проблеми можна по-різному... Але при цьому не варто забувати про цінність як свого, так і чужого життя… - вже вкотре намагався переконати її Марк.

- Ну, братику, годі, перестань! Ти ж знаєш, я не зміню свого рішення. Саме про цінність свого і чужого життя я добре пам’ятаю, тому йду. Коли ти йшов вчитися на військового пілота, то я тебе не відмовляла.

- Ага, аякже… Тобі нагадати той день, коли ти слізно просила мене не йти?

- Гм, так мені тоді 17 було, ще дитина, тому й плакала.

- Взагалі то мені теж було тоді так само як і тобі.

- То й що?! Я просто звикла до тебе і не хотіла з тобою розлучатися.

- Знаєш, навіть напрям вітру змінюється, а ти як завжди стоїш на своєму… Гаразд, поговорімо спокійно. 

- Згодна. А то ще бракувало посваритися на останок.

- На який останок? Ти мене тут не лякай! Якщо вирішила йти, то йди. Але спробуй тільки не повернутися додому, я тебе з-під землі дістану і, повернувши тобі життя, переверну його догори-дригом.

- Якщо хтось тут не міняється, то це ти зі своїм гумором.

- Зараз я серйозний як ніколи. Я люблю тебе, сестричко! Повертайся! Я чекатиму.

- Я теж тебе люблю! Бережи себе! Зустрінемось вдома, братику!

- Хлопці, відтепер я не зможу захищати свою сестричку, тому довіряю її вам.

- Ми, брати по зброї, об'єднані силою і честю, присягаємося стати щитом і опорою, для нашої подруги, посестри в боротьбі, відважної та сильної, як сама земля, - поклавши руку на серце, серйозно промовив Андрій. 

- На полі бою, де вирішується доля, ми обіцяємо захищати її, не залишати в біді, не відступати в тінь. Разом ми сила, що не знає перешкод! - щиро заприсягнувся Олексій.

- Нехай наша присяга лине високо до небес, нехай кожен ворог почує цей голос. Ми стоїмо разом, непохитно. За нашу землю, за наш народ! - додав Давид, повторюючи за друзями той самий жест.

- Хлопці, ви зараз складаєте присягу на вірність Батьківщині чи на вірність мені?

- Спочатку тобі, а потім Батьківщині.

- Уявили мене принцесою, а себе лицарями? Годі вже так поводитися! Ми давно не діти, а повноправні громадяни своєї держави.

- Так, але ми тебе дуже цінуємо.

- Крім того, наша присяга, здається, хоч трохи змогла заспокоїти Марка, - поплескав по плечу свого друга Андрій, роблячи своєрідний жест підтримки.

Друзі обійнялися на прощання і вирушили в дорогу. Спочатку їм довелося пройти курси у снайперській школі 6 місяців: спершу теоретична частина курсу, а вже потім — тренування на полігоні. Польові навчання окрім навичок безпосередньо стрільби включали також вибір та облаштування позиції, маскування, виявлення противника, роботу у команді. Під час навчання військові проходили психологічну та медичну підготовку, а на полігоні опановували навички стрільби з незручних положень, у русі, на різну дальність різними калібрами.

Настав час підсумкового етапу навчального курсу. Курсанти мали показати всі свої навички, які опанували за час навчання.

На Юлі була одягнена військова форма, як і на інших бійцях. За вікном був 2015 рік, тоді ще не було жіночої військової форми. Тому Юлина форма була мінімального чоловічого розміру, але все одно виглядала на ній як “мілітарі одяг у стилі оверсайз”. Обличчя її було приховане балаклавою. Своє волосся вона заплела у косу, заховавши під шоломом.

- Хто цей боєць? - почулося збоку запитання.

- Ти що уроки анатомії та біології прогулював у школі? - запитав в першого інший голос.

- Та ні. А до чого тут анатомія? - перший продовжував вести розмову у стилі запитальних відповідей.

- Хіба не видно по фігурі? Вузькі плечі, широкі стегна, тендітні руки та ноги, тонка шия без адамового яблука… Не здогадався ще? Можу далі продовжити перелік.

- І що це має мені сказати? - так і не зрозумів перший голос, на що другий важко зітхнувши, відповів:

- Це не боєць, а бійчиня з позивним Стріла. Ти не чув про неї?

- А вона вдало замаскувалась. Різниці між нею та іншими військовими чоловіками одразу й не помітиш, - із нотками захвату й поваги промовив перший співрозмовник.

Юля почула розмову за своєю спиною й обернулась, зустрівшись поглядом із ніжно-блакитними очима, які прямо зазирали їй у душу, крізь балаклаву. На деяку мить вона втратила дар мови й, нарешті, зібравшись із силами, голосно промовила до незнайомців:

- На полі бою немає різниці, між чоловіком і жінкою. Якщо ви ще цього не помітили, то дуже скоро це зрозумієте.

- Єдине, що ми помітимо, то це те, як ти, стиснувши кулачки, зі слізьми кинешся комусь зі своїх побратимів на шию і заховаєшся за їхніми спинами, - показавши на Давида, Олексія та Андрія, які обернулися вслід за подругою, хитро посміхнувся курсант, що стояв ліворуч від мовчазного блакитноокого незнайомця, продовжуючи розмовляти пошепки, - Ти одягнула чоловічу військову форму, навчилася стріляти й думаєш, що стала Чорною Вдовою з Марвела? У мирному житті кожен може одягнути форму і, взявши в руки гвинтівку, вдавати з себе героя.