1.7 Давай на чистоту

Через пів року, кінець травня 2016 р.

Ден стояв на паркувальному майданчику, де сонячні промені мережили асфальт крізь гілки дерев. У руках він тримав букет білих лілій, від яких йшов легкий аромат. Вони були обгорнуті ніжною зеленою стрічкою, а Ден нервово крутив кінчики стрічки пальцями, чекаючи Юлю. Її білосніжний Porsche ще більше підкреслював чистоту кольорів, але водночас видавав прихований напружений підтекст.

Юля наблизилася до машини, її вираз був холодним і стриманим, проте в очах горіло полум'я, що обіцяло непросту розмову. Вона зупинилася, відразу запалюючи своїм твердим тоном.

— Давай на чистоту, що між тобою і Ларою? — Юля здавалася стриманою, але її голос видавав ледь помітну тремтливість.

Ден розгубився, на мить стиснув букет сильніше, а потім хитро усміхнувся:

— Крихітко, ну що знову не так? — спробував він відвернути розмову жартом, хоча сам знав, що це не спрацює.

— Між нами з самого початку все не так! Розставмо всі крапки над "ї"! Я маю ім’я, крихіткою будеш називати свою “білявку”! — Юля намагалася стримати гнів, але її слова наче виривались крізь стиснуті зуби.

Ден повільно перевів погляд убік, ніби шукав вихід із ситуації.

— Чому ти хочеш розставити всі крапки над “ї”, а не над “і”? — промовив він, намагаючись зірвати на собі всю увагу своїм легковажним коментарем.

— Тому, що ми більше не одна крапка, а дві. А українська літера “Ї” — одна у своєму роді й з двома крапками. Не переводь стрілки від себе на мої слова.

Ден посміхнувся, але його посмішка здавалася нервовою.

— Ти не правильно зрозуміла, Юлі... — мовив він обережно, намагаючись взяти ситуацію під контроль.

— Не прикидайся! Вона відверто фліртує з тобою, а ти навіть не проти цього. Сьогодні я на власні очі бачила, як ти з нею цілувався, — випалила дівчина.

Ден зморщився, втягнувши голову в плечі, ніби слова Юлі були ножем.

— Вона просто… подруга… Так, як Алекс та Андрій для тебе, — запнувся він, розуміючи, що його виправдання звучить фальшиво.

— Ти взагалі розумієш, що мелеш? Друзі не цілуються в губи, — заперечила Юля, — І не вплутуй сюди моїх справжніх друзів.

— Ти знаєш, як це буває: іноді люди цілуються без особливих почуттів. Просто так, для розваги, — продовжував гнути свою лінію хлопець.

Юля склала руки на грудях, дивлячись прямо на нього, її погляд був гострий, як бритва.

— І ти вважаєш, що це нормально? Цілуватися з кимось, хто тобі не подобається, за спиною у того, хто тобі небайдужий? Може тоді вона для тебе важливіша за мене, а мені ти просто голову морочиш? Ти скажи мені так чи ні?

Вона зупинилася, очікуючи, щоб він усе-таки наважився на чесну відповідь, але Ден лише стояв, нервово кусаючи губи.

— Я знаю, що це неправильно і вважаю, що це зрада… Але я роблю це заради нашого майбутнього. Ти ж знаєш, що її старша сестра має свою студію звукозапису, а їхній тато запропонував мені стати моїм продюсером. Єдина умова — вдавати на публіці, що ми з Ларкою пара, — Денис підійшов до дівчини, взявши її за руку, — Повір, для нас ця угода нічого не змінить. Потерпи три-чотири роки, я стану відомим, позбудуся опіки її батька і ми одружимося, будемо мати гроші й славу.

Юля з обуренням відштовхнула його руку, що намагалася її заспокоїти.

— А чим тобі Давид у ролі продюсера не сподобався? Я впевнена, у мого кузена блискуче майбутнє, — сказала вона, навіть не дивлячись на нього.

— Юлі, досить жити своїми мріями, почни жити теперішнім, — з сарказмом відповів Ден. — Твій Давид молодий, недосвідчений. Ларин батько пройшов все...

Юля запалила свої очі праведним гнівом.

— Кажуть, що зараз серед дівчат панує меркантильність. Але вона й тебе не оминула і добряче окупувала твій мозок. Ти справді думаєш, що я така дурна і наївна, буду чекати тебе одного-єдиного все життя, допоки ти будеш шикувати разом з нею за її бабло? Пам’ятаєш, я казала тобі колись, що ти дурень? Так, от, ти ще й альфонс. І довго ти збирався приховувати від мене цю новину? Може між нами ще є одна проблема у вигляді якоїсь лівої багатенької дівчини на стороні?

Її слова були останнім лезом, яке він ніяк не міг уникнути.

— А може проблема в тому, що ти ревнуєш? — кинув він, піднявши брову.

Юля з іронією посміхнулась.

— Ревную? Вимкни нарешті свою хвору фантазію. Мене просто бісить, що дівчата принижують себе заради стосунків з такими, як ти. Красивий, а насправді козел ще той. Тільки тепер розумію якою дурною я була, коли думала, що кохаю тебе. Хлопці мали рацію, відмовляючи мене від стосунків з тобою. Чому я повірила, що ти змінився? - вголос запитувала себе дівчина.

— Андрій та Олексій були закохані в тебе і ревнували до мене. Невже ти стільки часу проводиш з ними й досі не помітила цього?

— Що я помічаю, а що ні — моя особиста справа! Краще б я закохалась у когось із них. Знай, на тобі світ клином не зійшовся, як і на мені. Я давно планувала разом із хлопцями піти на фронт добровольцем, але не знала, як складуться наші з тобою стосунки за таких подій. Проте, зараз мене ти вже не змозі втримати тут, як я бачу. Тому, це наше останнє побачення.