1.3 Спогади Андрія

Коли друзі проходили повз спортивний майданчик, Андрій почув як у будівлі університету дзвенить дзвінок. Це нагадало йому про яскравий момент, де він вперше ненавмисно запитав Юлю про почуття до нього. Вони знайомі з нею з раннього дитинства і за всі ці роки стали близькими друзями. Однак, під час навчання в університеті, хлопець зрозумів, що відчуває до неї щось більше, ніж дружбу.

Юля стояла на волейбольному полі. Задумавшись, дівчина пропустила м’яч, який вдарив її в голову і вона впала.

- Ха-ха! Це ж волейбол, а не “волейголова”, - розреготалась Лариса, а її подруги разом з нею.

Почувся дзвінок, перерва закінчилась. До неї підійшов Андрій і подав їй руку, допомагаючи піднятись на ноги.

- Не засмучуйся через незграбність, це все генетика. Я так себе заспокоюю, бо часто буваю незграбним, - пожартував хлопець.

- Ти мене заспокоїв, - розсміялась Юля.

- Ідеальна парочка. Навіть не знаю, хто з них тупіший, він чи вона? - засміялась Лара.

- Бачиш, навіть вони нас визнають ідеальною парою. Я тобі часом не подобаюсь як хлопець? - запитав жартома Андрій.

- Звісно ні, ти мій хороший друг. Дякую тобі, але мені треба йти на пару, - відповіла дівчина, тікаючи.

- Йти? Та ти побігла зі швидкістю світла! - посміхнувся хлопець про себе.

Андрій повернувся до своїх друзів, але його думки були десь далеко. Він знову згадав про ту екскурсію на 3 курсі, на яку вони поїхали на канікулах.

Студенти мовчки слухали екскурсовода, але декому було нудно. Юлі весь час щось записувала.

- Вона взяла цей блокнот навіть на екскурсію, - прошепотіла Лариса, спостерігаючи за однокурсницею.

- Якось я теж вела особистий щоденник, носилась всюди з ним. Але потім мені набридло. Там немає нічого цікавого, як на мене, - відповіла Саша.

- Вона що, ніколи з ним не розлучається? - запитала Лара.

- Коли ми ночували в одному наметі з нею, то вона поставила його під голову, боячись, аби його ніхто не вкрав. Невже її не давило? - запитала Настя.

- Точно, ви сусідки. Я іноді забуваю, що у нас є розвідниця. Час тобі бути корисною, - сказала Лара.

- А до цього я що, не була корисною? - образилась Настя.

- Насправді ні, - відповіла Лара.

Тим часом Андрій вирішив поділитися з Юлею цікавою історією про це місце. Давида та Олексія тоді з ними не було. У першого була практика на іншому факультеті, а другий відмовився їхати, сказавши, що має справи.

- Ходімо! - хлопець взяв за руку свою подругу, - Розумієш, цей зв’язок… - почав він, коли вони відійшли в бік.

- Привіт Юлю! Я твоя сусідка, Настя, - до них підійшла Ларина подружка, яка вдавала з себе "міс- дружелюбність".

- Так, я знаю, - відповіла дівчина, не приховуючи свого небажання розмовляти з нею.

- А про який ви зв’язок говорили?

- Зв’язок між мною і Юлею. Вибач, тобі буде не цікаво слухати про наші стосунки, - ввічливо відповів хлопець і, тримаючись за руку з подругою, вони відійшли від неї якомога далі.

- Які стосунки? Андрію, що ти верзеш? - запитала Юля настільки здивована його словами, що назвала його псевдонім замість імені.

- Дружні стосунки, наприклад. А ти про що подумала? Навіщо я це сказав? Тому, що її явно підіслала Лара, - пояснив юнак.

- Слухай, я вважаю, що сусідки мають бути найкращими подругами. Це мій принцип. Ми б могли гуляти разом і ще щось, - їх знову наздогнала Настя.

- Ти знаєш, це справді хороша ідея, тому давай… - Юля помітила Лару, яка за ними спостерігала і зрозуміла, що Андрій має рацію, - давай іншим разом, гаразд?

- Так, у нас тут побачення, можливо. Не заважай! - сказав незадоволено її друг.

Він узяв її за руку і вони побігли. Лара дала знак Насті й вона їх знову наздогнала.

- Я впевнена, у нас багато спільного. Нам треба більше спілкуватися. Поговорити про моду, музику, книжки, блокнотики…

- Може досить нас переслідувати?! - Андрій розізлився не на жарт і досі, тримаючись за руки з Юлею, вони побігли крізь натовп туристів.

З іншого боку дороги несподівано з’явилась набридлива Настя, яка скоротила свій шлях і перерізала їхній.

- Куди ви зібралися? - не здавалась вона.

Хлопець з дівчиною переглянувшись, оминули її та побігли вперед.

- Що за поспіх? Заждіть! - гукала розчарована дівчина їм услід.

Вони добігли до замку і побачили, що Настя їх наздоганяла.

- Пробач за те, що зараз буде. Підіграй мені, будь ласка! - прошепотіла Юля, легенько вдаривши хлопця по руці.