1.3 Спогади Андрія

Андрій йшов поруч зі своїми друзями, коли раптом почув дзвінок з будівлі університету. Звук розлився по території, нагадуючи йому той день, коли все ненавмисно змінилося:

Спортивний майданчик, залитий сонячним світлом, здавався йому одночасно знайомим і далеким. Саме тут він уперше, без зайвих вагань, запитав Юлю про її почуття, хоча й у жартівливій формі. І хоча вони були друзями з дитинства, з кожним днем навчання в університеті Андрій почав усвідомлювати, що його дружні почуття до Юлі змінилися на щось глибше.

Декілька років тому він мимоволі загледів Юлю, яка стояла на волейбольному полі. Її задума була такою очевидною, що вона навіть не помітила, як м'яч летів прямо на неї. Удар в голову був раптовим, і Юля зойкнула, падаючи на землю. Андрій здригнувся, його серце стиснулося від тривоги.

Юля стояла на волейбольному полі. Задумавшись, дівчина пропустила м’яч, який вдарив її в голову і вона впала.

— Ха-ха! Це ж волейбол, а не "волейголова"! — розреготалась Лариса, підхоплюючи своїм сарказмом сміх подруг.

Андрій підійшов ближче разом з дзвінком на лекцію. Юля повільно підіймалася на коліна, потираючи голову. Він подав їй руку, допомагаючи підвестись.

— Давай, вставай, — лагідно промовив хлопець, намагаючись приховати свою тривогу. — Не засмучуйся через незграбність, це все генетика. Я так себе заспокоюю, бо часто буваю незграбним, — посміхнувся він, сподіваючись підняти настрій подрузі.

Юля підняла голову, зустрівшись з його очима. Її обличчя злегка зашарілося від сорому, але на губах з'явилася легка посмішка.

— Ти мене заспокоїв, — тихо хихикнула вона, легенько штовхаючи його в плече.

— Ідеальна парочка. Навіть не знаю, хто з них тупіший, він чи вона? — Ларисин голос прозвучав гостро, мов різкий удар ножа.

Юля стрепенулась, але Андрій просто подивився на Ларису і злегка посміхнувся.

— Бачиш, навіть вони нас визнають ідеальною парою, — з іронією додав він, кинувши м'який погляд на Юлю. — Я тобі часом не подобаюсь як хлопець?

Його слова пролунали безтурботно, ніби то був просто жарт. Але всередині Андрія серце затремтіло — а що, як відповідь буде не така, як він сподівався?

Юля поспішила відвести погляд, її очі заіскрилися якоюсь невизначеністю.

— Звісно ні, ти мій хороший друг. Дякую, але мені вже треба йти на пару, — швидко відповіла вона і рвучко повернулася, зникаючи з поля зору з неймовірною швидкістю.

Юнак мовчки подивився їй услід, його очі були сумні, але злегка веселі одночасно. Він стиснув руку в кишені, намагаючись розібратися у своїх емоціях.

— Йти? Та ти побігла зі швидкістю світла! — прошепотів він собі під ніс, ледве втримуючи посмішку.

Андрій йшов попереду своїх друзів, але його погляд був спрямований вдалину, а думки — десь у минулому. Він згадував про ту давню екскурсію на третьому курсі, яка залишила слід у його свідомості. Попри те, що поруч були ті самі люди, з якими він пережив ті моменти, його думки розділяли їх немов невидима завіса часу.

Спекотний літній день. Студенти тісним колом зібралися довкола екскурсовода, який монотонно вів свою розповідь. Хтось слухав уважно, інші ж — краєм ока оглядали пейзаж, шукаючи привід для втечі від нудьги.

Юля, зосереджена й уважна, сиділа осторонь, занурена у свої записи. Її ручка швидко ковзала по сторінках блокнота, який вона притискала до себе, мов скарб.

— Вона навіть сюди взяла цей блокнот, — прошепотіла Лариса, криво усміхаючись, коли помітила, як її однокурсниця щось записує. В її голосі відчувалася легка насмішка, що межувала з невдоволенням.

Саша, не відриваючи очей від далекого горизонту, лише зітхнула:

— Я колись теж носилася з щоденником. Все здавалося таким важливим. А потім... перестало. Набридло, бо нічого цікавого там не було.

Лариса хмикнула, ховаючи насмішку за маскою байдужості:

— Вона що, ніколи не розлучається з ним? Невже не боїться, що якось цей блокнот з нею щось зробить?

Настя, яка стояла поруч, мовчки киваючи, врешті-решт вирішила додати свою краплину у розмову:

— Коли ми ночували в одному наметі, вона навіть під голову його клала. Боялася, що хтось вкраде. Невже її не давило?

— Точно, ви сусідки. Я іноді забуваю, що у нас є розвідниця. Час тобі бути корисною, — іронічно засміялася Лара, поглянувши на "подругу".

— А я, значить, раніше була не корисною? — обурено перепитала Настя, почервонівши від образи.

— Насправді, ні! — з притиском відповіла Лариса, байдуже знизавши плечима.

Андрій стояв осторонь, спостерігаючи за їхньою розмовою, але думки його були далекими. Він відчув порив поділитися з Юлею цікавою історією про місце, де вони знаходились. Тоді, на екскурсії, його найближчі друзі Давид і Олексій були відсутні. Давид займався практикою, а Олексій відмовився їхати, пославшись на важливі справи.