1.2 Спогади Олексія

Колишні студенти виходили з університетської зали, тримаючи в руках дипломи.

- Друзі, прогуляймось коридорами, аудиторіями, подвір’ям і згадаймо з чого все починалось, - запропонувала Юля.

- Я за! Але мовчімо, адже в кожного є що згадати, - погодилась Мілана, приєднавшись до друзів.

Вони крокували своїм власним шляхом спогадів, аби назавжди запам’ятати миті, які так непомітно відходили в минуле.

Олексій поглядав на диплом у своїх руках і думав про своє студентське життя, про всі ті події, які він пережив за ці роки й про те, що чекає його в майбутньому. Зайшовши в одну з аудиторій, він згадав себе минулого, 17-річного першокурсника. 

“Варто було мені вийти з аудиторії на кілька хвилин, а вони вже сформували групи. Як завжди, я вовк-одинак. В такому випадку найкращий спосіб — вдати що я сплю”, - подумав юнак і, заплющивши очі, поставив на парту руки, роблячи з них своєрідну подушку для голови.

- Ти не хочеш ні з ким говорити? Я можу допомогти тобі сміливіше взаємодіяти з одногрупниками, якщо ти не проти, - несподівано почувся ніжний голос праворуч від нього, - Для початку можеш поспілкуватись зі мною…

Саме тут хлопець вперше зустрівся з Юлею. Він поглянув на дівчину, яка стояла поруч, а та усміхнулась йому у відповідь, мабуть, згадуючи ту саму мить.

Коли друзі зайшли до університетської їдальні, щоб востаннє попити там каву, перед Олексієм виникли ще одні спогади: 20-річна Юлія сиділа за столом в університетській їдальні та щось писала.

- Готова до екзамену? - порушив її тишу юнак, сідаючи поруч.

- Якщо готовність для тебе — це сліпа паніка, бо абсолютно нічого не тямиш в теорії, тоді так, я готова до екзамену, - самоіронічно відповіла дівчина, - Навряд це вивчиш за декілька годин. Що мені буде за прогуляний екзамен?

- Серйозно? Пропустити — це остання справа! Тебе ж вигнати можуть за таке відношення до навчання. Особисто для мене здобуття освіти — це мета, мрія і певний принцип, - відмовляв її Олексій.

- Та в мене голова зайнята зовсім іншим. Де взяти гроші для лікування мами? Я повинна знайти спосіб допомогти їй подолати рак крові. Вона дала мені життя, а я не можу дати їй навіть мізерний шанс на нього. У мене немає натхнення взагалі щось робити, а тут ще екзамени! Таке відчуття, що всі проблеми опустилися на мене, щоб мені життя надто солодким не здавалось…

Раптом на порозі їдальні з’явилася Лариса зі своїми “подругами”.  Проте всі звикли називати її Ларою. Вона не злюбила Юлю ще з першого дня навчання.

- Не озирайся! Сюди йде “білява заноза” - попередив дівчину Олексій.

- Я повинна втекти звідси.

- Чому? Ти ж казала, що своїм проблемам треба сміливо дивитись у вічі.

- Повір, буде краще, якщо я це зроблю. Боюся, мого сталевого терпіння не вистачить на неї цього разу.

- Є одне місце. Ходімо! - покликав він, допомігши їй зібрати речі.

Через хвилин п'ять вони були на місці. На території університету у невеличкому парку між деревами стояв непримітний будиночок.

- Колись тут жив охоронець. Зараз усі забули про цю хатинку. Я помітив її недавно й осів тут, - промовив Олексій.

- Осів? - здивовано запитала Юля.

- Ласкаво прошу до своєї оселі! - хлопець відчинив двері, пропускаючи дівчину.

- Це все твої речі? - здивувалась вона ще більше, оглядаючи музичні інструменти та “творчий безлад композитора”.

- Так, я назбирав за останні 2 роки. Ніхто не заглядав сюди. Тому, я не хвилююся за їх цілісність.

- Ніколи, чесно?

- Чесно. Ти ж знаєш, я ще той інтроверт і часто люблю побути на самоті. Тому це моє таємне місце, а ти перша і єдина гостя, - запевнив він її, сідаючи на крісло.

- У мене таке відчуття, ніби я отримала від тебе vip-запрошення на екскурсію у твоїй голові, - пожартувала Юля, беручи до рук блокнот, - Алексе, я розумію, що це твоє таємне місце, але, будь ласка, зроби мені послугу. Ти б не міг вийти на декілька хвилин?

- Вийти? - не зрозумів він, - Ти що, хочеш переодягнутися?

- Мені легше вчитися на самоті, - відповіла вона, відчиняючи двері для хлопця.

- Стривай, для чого… Я б міг тобі допомогти, вчитися разом цікавіше й набагато легше, - не встигла дівчина сісти за стіл, як Олексій відчинив двері й знову опинився в будинку.

- І це каже той, хто полюбляє самотність?

- Ти подруга, тому виняток з моїх принципів.

- Прошу, Алексе! - попросила дівчина, на що він зітхнув і зачинив за собою двері.

- Я все! - сказала вона хлопцю, який чекав біля дверей.

- Все? Як ти могла прочитати таку кількість інформації за п'ять хвилин. Максимум ти могла б встигнути переодягнутися, але на тобі той самий одяг, тому не знаю.