1.1 Парі з ректором

І розділ

Невже все почалось з парі?

Київ, грудень 2015 р.

- Юлі! Юлі! - радісно скандували студенти, зустрічаючи свою улюблену лідерку студпарламенту біля входу до університету.

Блакитноока дівчина зі світло-рудим волоссям тримала в руках телефон, який, умовно кажучи, просто розривався від пропущених дзвінків та повідомлень від друзів та одногрупників.

“Юлі, ти де? Ми тягнули час як могли. Але Антон Дмитрович сказав, що якщо ти не будеш тут через 5 хвилин, то випуск почнеться без тебе...🥺🙏” - писала її подруга Мілана.

- Та йду я вже! На мені що, світ клином зійшовся? - промовила сама до себе випускниця, зустрічаючись із поодинокими студентами на сходах.

Тим часом в актовій залі вже майже всі були готові до початку випускного, створюючи атмосферу нервової очікуваності. Студенти, одягнені в урочисті мантії магістрів, розташувалися на м’яких сидіннях, спрямовавши свої погляди на велику сцену з трибуною. Вони були готові святкувати завершення свого навчання, чекаючи на головну героїню цього вечора.

- Вона не відповідає. У Князевської увімкнений режим “відкладіть кінець світу, бо я зайнята”, - пожартував Юлин друг Андрій, кароокий хлопець з густою каштановою шевелюрою, що завжди виглядала так, наче він щойно вийшов з караоке-бару.

Андрій завжди був веселим, жартівливим, доброзичливим і готовим розважити друзів своїм голосом та позитивною енергією. Саме за це його цінували друзі. Чесно кажучи, я й сам не бачив, щоб той хоча б раз сумував чи плакав.

- Друже, зараз не до жартів. Хто буде виступати з промовою, ти? - риторично запитав його друг Олексій, білявий зеленоокий хлопець в окулярах.

Він завжди вражав мене своєю тихістю та скромністю, гарно вчився, завжди сидів на першій парті, але ніколи не виголошував великих промов як Юля чи не висловлював свої відверті думки, як той самий Андрій. Його інтровертний характер дозволяв йому глибше пірнати у світ книг та музики. Іноді, коли всі інші галасували, Олексій сидів у кутку кімнати, занурений у свої думки. Його зелені очі завжди виражали внутрішній світ, який він так дбайливо приховував від інших. Я завжди вдивлявся в ці очі, намагаючись розгадати його таємницю.

- Ні-ні! Я люблю жартувати, а серйозні промови то не моє. Та й ми з Давидом не зі студпарламенту, - відмовився Андрій.

- Так, що, Алексе, давай, вирулюй ситуацію! Ти ж її заступник, - підштовхнув його до дії Юлин кузен Давид, втрутившись у їхню розмову.

- Але я не готувався. Боюся, що щось піде не так, - розхвилювався Олексій.

- Лише не втрачай свідомості, бо тоді точно станеш сенсацією універу, - пожартував Андрій, поплескавши його по плечу.

Очікуючи приходу подруги, хлопець випив цілу пляшку води від хвилювання.

- Пані та панове, вітаю вас на головній події року — випускному вечорі, - урочисто промовив ректор.

Врівноважений підхід та велика ерудиція цього чоловіка роблять його важливою фігурою в житті університету. Він відданий освіті та розвитку, завжди готовий підтримати студентів та сприяти науковим дослідженням, наполегливий лідер, який працює на благо студентів, викладачів та всього університетського співтовариства. Високий, харизматичний чоловік середнього віку, завжди в офіційному костюмі, із дорогим годинником на зап'ясті.

- Усі наші випускники уже на сцені... - продовжував він.

- Ще не всі! - несподівано для всіх відчинила двері Юля й граційно зайшла до зали.

Глядачі гучно зааплодували, зустрічаючи випускницю.

- Князевська, ви приходите із запізненням на свій власний випускний так іще й заходите сюди як зірка світового масштабу. Ви взагалі бачили свій вигляд перед тим як з дому вийти? Чому усі студенти у звичайних мантіях, а Ви у... - обурився ректор і замовкнув, бо не міг описати її зовнішній вигляд.

- Щиро дякую за комплімент! Перепрошую за своє запізнення, мене просто затримали на нагородженні, - дівчина показала золоту медаль на шиї, - А що з мантією не так? Чорна, габардинова, як і в усіх моїх одногрупників. Правда мені червоний комір не сподобався, тому одна Ваша талановита випускниця і майбутня дизайнерка дещо змінила стиль моєї мантії за моїм проханням. Мені подобається цей золотистий орнамент, - підморгнула вона подрузі Мілані, що була одягнена у таку саму мантію, як інші випускники-магістри.

- Забули де Ви? Це вам не червона доріжка чи модний подіум, а університет, - продовжив обурюватись ректор під гучні аплодисменти глядачів.

- Я прекрасно пам’ятаю, Антоне Дмитровичу! Просто не розумію чому стільки галасу навколо якихось випускних напутніх промов?

- А ти хвилювався, що щось не те ляпнеш. Наша Юля з цим впоралась краще за тебе, - прошепотів Давид до Олексія, - І вона це зробила свідомо.

- Я правильно почув, то напутні слова від викладачів, які Вас навчали й Ваші побажання для молодших студентів Ви вважаєте застарілими для такої прогресивної людини, як Ви? - запитав ректор у своєї студентки.

- Все вірно! При всій повазі до Вас, усіх студентів і викладачів, я хочу сказати, що не завжди ці слова, які ми кажемо один одному є щирими. Не завжди у нас вірять ті, хто так красномовно щебече тут. Лише саме життя розставить усіх нас на свої місця. Усе що нам потрібно — це час і практика, - підтвердила свої слова Юля.