Пролог

Живі?! Що було до…

Книга 1-ша

Воєнний роман з елементами магічного реалізму

Увага: Історія заснована на реальних подіях! Усі збіги з реальними людьми випадкові!

Усі авторські права захищені!

Жодна частина цієї публікації не може бути перекладена,

відтворена, або передана третім особам в будь-якому вигляді

без письмової згоди авторки.

Пролог

- Тобі що, робити нічого? Що ти там своїм пером так старанно виводиш? - несподівано з’явився мій молодший брат, відібравши списану мною першу сторінку, - Вперше бачу тебе таким "не нормальним".

- Зате ти в нас надто "нормальний"! Яким був колись, таким і залишився. Немає в тебе совісті, - відповів я йому у суворому тоні.

- Думаєш у людей вона є, та твоя совість? Ти хоч знаєш що то воно таке і з чим його їсти? А я скажу тобі, це ложка меду в солоному океані. То що ти тут таке пишеш? Треба почитати, може посміюся, - розреготався той у відповідь, перевівши свою увагу на мій рукопис.

- Смійся, та не лусни, як мильна бульбашка, - не зміг втриматись я від сарказму.

- Ця війна докорінно змінила все. Вона змусила вас забути про розбіжності та об’єднатися в боротьбі за спільну мету. Багато з вас були змушені віддати все, що мали й боротися за кожен день свого життя. Але ви не зупинились і продовжуєте йти вперед, у контрнаступ, попри перешкоди та рани від ще не зажитих втрат. Ця війна змінила людей назавжди, показала обличчя кожного і “хто тут хто”. Ви стали сильнішими, мудрішими та злагодженими. Зрозуміли, що немає нічого важливішого, ніж ваша спільна мета та взаємна підтримка. Колись ви забудете багато речей і деталей, які були у вашому житті, але вам буде, на превеликий жаль, дуже складно забути те горе, які принесли на вашу землю окупанти. Не факт, що вам це вдасться. Головне, ніколи не забувайте тих, хто пожертвував своїм життям за вашу свободу та мир…” - закінчив читати брат і, як завжди, почав нести якусь ахінею.

Чи то почав нести її я? Не знаю, з боку краще видно.

- Що це таке? Невже ти пишеш листа до українців?

- Це майбутній воєнний роман.

- Та бачу, що не минулий! Який роман? Невже твої крила відмовили й ти впав з неба, вдарившись головою? Такі як ми, не можуть бути письменниками чи істориками. Наша справа просто спостерігати та виконувати те, що нам доручено з самого початку, - намагався він мене нарозумити.

- І що тобі доручено, збирати свої “жнива”? Ми з тобою зовсім різні! Мені не під силу просто стояти, склавши крила. У своєму житті я можу робити усе, що йде на його благо, чого не скажеш про тебе. Знаю, що я не письменник і не історик, а лише Янг…

- Ти лише божевільний! - перервав мене брат.

- Те, що я Божий і вільний, не робить мене божевільним. Чому люди промовляють це слово завжди у негативному світлі? - задумався я.

- Хм, вперше бачу, що ти хоч у чомусь з ними не згоден, - уїдливо усміхнувся той.

- Це не означає, що я відмовлюся від них. Навіть не сподівайся! Я був поруч із людьми з самого початку світу, коли вони були ще лише зародками в утробі матері. Бачив, як вони народжуються, дорослішають, люблять, втрачають, приймають рішення на користь добра чи зла…

- Так-так, і найбільше зло яке творять люди самі проти себе і собі подібних — це війна, яку ти хочеш “романтизувати”, - мене знову перервав, на цей раз уже байдужий, голос брата.

- Аж ніяк! Я навпаки хочу розповісти людям правдиву історію про те, як вони попри все знаходять у собі: любов, навіть серед ворожнечі; доброту, навіть серед зла; світло, навіть серед темряви й життя, навіть поруч зі смертю. Я хочу розповісти про них, про їхню боротьбу, мотиви, любов, дружбу і їхні життя, які так змінила війна. Знаєш, українці і є цими людьми, і завжди були. Я хочу відтворити цю історію, щоб не допустити забуття. Наша справа — не лише спостерігати, але й записувати. Історія важлива і я буду її хроніком.

- Та ти точно божевільний! Брате, отямся! Ти не людина і ніколи нею не будеш. З чого ти взагалі взяв, що твою писанину побачать люди і їм неодмінно сподобається? Вони навіть не здогадуються про твоє існування. А ще можливо їм буде не цікаво, або емоційно важко сприймати твою історію.

- Я не знаю скільки людей прочитає мій твір аж до останньої сторінки. Але якщо вони вже читають цей пролог, то я попрошу їх дочитати вже хоча б до кінця 2-3 розділ, а потім хай самі приймають рішення чи варто продовжувати читати історію про тих, кого знаю особисто. Відповіді на питання "Чи зможу я завершити цей роман щасливо?" немає. Адже війна триває і невідомо, що буде з тими, про кого хочу розповісти. Але я спробую, бо їхні історії мають бути почуті, щоб світ не забув про те, що відбувається в Україні. Щоб ніхто не забув, що було до, і що стало після. Знаю тільки те, що мій роман буде про життя. Про життя, яке переможе смерть та війну!

- У війні звісно перемогти можна. Але як життя може перемогти смерть? Не сміши мене. Ти знаєш, що я сильніший за тебе. Тобі мене ніколи не здолати. Все має свій кінець і ти не можеш змінити цього.