2045

Йому показали перспективи на випадок непослуху. Він зрозумів це одразу. Щойно опинившись в одному з поселень нижчого класу. Зазвичай ними займався найпростіший штучний інтелект. Решту за нього доробляли основні інстинкти, на яких і засновано їхнє існування. Власне, це і був один із параметрів, за яким визначалася приналежність до одного з трьох класів на самому початку реалізації програми. Інтелект. Списати нема в кого. Подивитись нікуди. Індивідуальні завдання визначення рівня емпатії та інтелекту проходили латентно. Піддослідним про процес перевірки не повідомляли. 

Розподіл на класи здавався спочатку примітивним. Але з жахом він усвідомив у цей момент, що він правильний. Ніхто з цих, зайнятих побутом, сексом, їжею та дахом, потомством і наявністю постійного заробітку на вище зазначені потреби істот не годився в середній клас. Там, у трохи більшій безпеці влаштувалися уми та таланти. Перевірка почалася з діячів суспільних і тих, хто просто активно демонстрував внутрішній світ, чию спотворену поведінку найлегше відстежити та проаналізувати. Потім штучно створили систему орієнтирів, що дозволяє чи не кожному відчути себе значним екземпляром, який досяг неймовірних соціальних та особистісних висот, ввівши додаткові елементи суспільного заохочення та звузивши можливі варіанти самореалізації до типових, шаблонних. Так відсіялася друга хвиля найлегше керованих. 

Епматів заслали на острів одразу. Вони були визнані спочатку непридатними для впровадження програми, але чомусь цінними. Дуже цивілізовано, однак, заслали, не ранячи їхню свідомість. Чорт його знає, навіщо. Він сам ніколи на цьому острові, дякувати Богові, не був. Боявся. Та й не пускали туди сторонніх. А тут побувати тепер довелося. Борт висадив його у прихованій від очей мешканців локації. Місця для його посадки потрібно небагато. Прихований простір штучний інтелект замаскував аномальною зоною. Благо, забобони тут, як і раніше, процвітали. І пояснення про магічний фон прийняли на ура. Наступного разу борт прибуде не раніше, ніж завтра. 

Щойно приземлившись, він зрозумів: щось не так. Навіть крикнув про це пілотові. Та той не почув. Або вдав, що не почув. Весело відсалютував йому і майже миттєво зник з поля зору. Борт, полегшений міні-борт, здатний розвивати неймовірну швидкість, майже рівну швидкості світла. Проте застосовувати максимальну швидкість не дозволяли недосконалі, непридатні до цього людські організми. 

Іноді розмірковуючи про неприйнятність для себе такого життя і можливий суїцид, виконавець подумував саме про такий піднесений, у його розумінні, фінал - бути розщепленим у просторі через невідповідність технічних параметрів. 

Отже, цілий день у цьому пеклі. Адже п'ять років тому так жив і він. Майже так. Тільки працював у лабораторії біоінженерії. Щоправда, особливим розумом не блищав. Тому й працював тепер не за фахом. Шість років тому взагалі нічого не знав про програму. І ось тепер, пройшовши не зовсім зрозумілу йому п'ятирічну підготовку, отримав перше завдання і опинився тут. Помилково? Мабуть, ні. Очевидно, що справжнє його завдання вимагатиме максимально задіяти його енергію та розумові процеси. 

Яке ж було розчарування, варто було дізнатися суть завдання. Приставили нянькою до кількох живих! Тьху, гидко! Втім, краще так... У містах і країнах, що занепали після воєн, епідемій, радіації та інших видах винищення, про які люди, що вижили, навіть не здогадувалися. Яким дивом їм вдалося врятуватись, для виконавця залишалося загадкою. Можливо, тому їх зовсім не знищили - намагалися зрозуміти, вивчити. Колишні робочі місця вони, напевне втратили. Не дивно в майже повністю зруйнованій місцевості. Тепер вони розбирали завали. За їжу, одяг і право залишатися у своєму житлі (якщо воно вціліло) або в чужому (якщо воно звільнилося з якоїсь причини). З усієї програми до них доходили лише відлуння найбільш антиутопічних деталей. 

Цілком залежні від віртуальної валюти, після вилучення живих грошей, вони спробували було обуритися. Проте бунт був швидко пригнічений. Адже багато хто був підготовлений заздалегідь до захоплення прогресом. Та й нанотехнології зробили свою справу. Крихітні чіпи потрапляли в організм непомітно, іноді разом із глибоким вдихом, питтям або їжею. Незважаючи на перевищення всіх можливих норм шкідливих речовин у повітрі, дихати, як і раніше, було необхідно. А оскільки в силу рівня свого інтелекту та достатнього ступеня розвиненості стокгольмського синдрому до своїх управлінців вони вважали, що подітися їм нема куди, дихати були змушені тим, що є. Чіпи, що потрапили в організм, отримували команду винищувати інші організми. Причому навіть без уточнення способів усунення. Очевидно, система бавилася або вивчала, як на приматах, який варіант виберуть найбільш агресивні особи. Іноді система все ж таки задавала точні параметри поведінки. Такі особи вивчали особливо ретельно.

Спостерігаючи за ними близько п'яти годин, виконавець встиг зрозуміти, що це аж ніяк не забава творців. Найпростіший штучний інтелект впроваджує задані алгоритми поведінки та сканує можливі реакції, потім формує звіти та надсилає їх. Кому відправляє, не надто зрозуміло. Навряд чи творцям особисто. Але, напевно, є чимало таких, як він сам. Тих, хто опрацьовує зібрані штучним інтелектом дані. Все ж таки розум людини все ще необхідний. І як би сильно не залякували живих, вони, як і раніше, потрібні. Навіть новій системі. Принаймні поки що. У деякому житлі зберігалася видимість цивілізації, як вода і освітлення. Але навіть там, де вони були, явно не відповідали жодним розумним нормам. Вода категорично не придатна для пиття, освітлення насичене випромінюванням, що покликані прискорити знос фізичних оболонок. Штучно нав'язана система цінностей і орієнтирів змушує їх не помічати очевидного. Хибно нав'язане почуття, назване патріотизмом (що не має майже нічого спільного з істинним патріотизмом) не дозволяє залишати місце проживання. У разі збою і можливості вибратися за межі досвіду, що спрацьовує, надійно прописана програмою прив'язка, і об'єкт повертається на початкову локацію. Втім, трапляються й унікуми, які щось запідозрили і старанно уникають використання ресурсів, що нав'язуються. Таких навіть шкода. Щось розуміють, але вийти із системи не можна – не дотягують до наступного рівня. Та й як уникнути? Чи не пити воду зовсім, наприклад? Неможливо. Це нові покоління з чіпами, що вживлюються, мають здатність обходитися ковтком цілющої вологи на добу. Але знов-таки, якість!.. Вода, що подається в систему або постачається в оселі середнього класу, разюче відрізнялася від цієї. А ідеальні моделі штучного інтелекту ще на етапі контрольного тестування перед впровадженням. Ці, звісно, зможуть взагалі обійтися без зовнішніх ресурсів. Виконавець зневажливо зазирнув у принесену йому чашку з каламутним питтям. Вони називають це чаєм. Чоловік зневажливо скривився, дивлячись на ці помиї.