Глава 3.Несподіваний візит

        
     Настав новий день, хоча й депресія не перейшла, потрібно іти на роботу. Таке сіре і нудне життя. З  поспіхом зібралась і помчала у свій сірий світ. З тим всім  Лора забула, яке було число на календарі, навіть про власне день народження не згадала …ну,і таке буває. По дорозі вона зустріла Кларка, проте бачити  його й не хотіла, Лора хотіла звільнитися, бо її поглинало почуття до нього, а це не припустимо, саме в цим ранком Лора хотіла поговорити про свій імпічмент. Кларк  був такий веселий, напевно добре йому вчора було… так думала. 
Відкривши двері офісу, її покликала Рита. Це була секретарка. Вона простягнула конверт і квіти .  
                     - Це вам!.. 
           -  Дивно…, якби хтось із працівників, то і так привітали б.- подумала Лора. 
                   - Рито ви не знаєте хто це залишив? 
          -  Ні!Це  передали вам і сказали,  щоб  ви відкрили наприкінці робочого дня. 
           -  А хто це був?розказуйте… 
- Ну, прийшов кур’єр, та й оце приніс. Все , більше не має чого розповідати 
- Рито…ну ви якісь неромантичні!!! 
- Ну та, коли тобі буде 54 я подивлюсь, яка романтика буде з тебе перти. Так ,забирай той гербарій від мене і йди вже працювати. 
Хто ж ти?Може це Кларк? О якби  то був він, я б пів життя віддала…Ох…може це ти, Кларку…я так надіюсь що це ти…Ти мені снишся  часто, ми там разом…Але з кожним ранком,  мій сон розсіюється і ти насправді з нею – з тою видрою лахматою. Непомітно підійшов шеф. 
- Лоро…Лоро…Все літаєш в хмарах! 
- Ох…Кларк? 
- А хто ж іще?Ти думала Діда Фросю зустріти? 
- Та нібито ні, але б було би цікаво! 
- Добре , ти там шукай дідка, може найдеш!А тепер хочу тебе привітати: Вітаю тебе! Ми з Ерікою ось вибрали тобі сувенірник на День Народження…Тримай… 
- Дякую,  вам…обом..а тепер мені треба працювати, ще раз.. дякую. В голові купа думок..це не він…Прикро...Я дурепа!Яка ж я дурепа! 
Кларк з Ерікою відійшли, вони виглядали доволі щасливими. Усміхалися, обнімалися, та робили все, що годиться пришелепуватим ,  так думала Лора. Вона за декілька місяців надивилася на це все добре. ЇЇ подекуди почало нудіти від мусі пусі Еріки. А як Еріка починала, Кларка з ложечки годувати, то це взагалі Лору доводило до сказу. Вона навіть була застала їх в кабінеті… 
Брррр…гидко згадувати, проте Лору не покидало дивне відчуття. 
Лора перейшла до своїх звичних справ. 
Раптом пролунав телефонний дзвінок, який стишив гамір, що творився на роботі. 
- Алло!Це Лора? 
- Так..А хто це?  
- Пізніше дізнаєшся…Ти читала записку? 
- Ні, от прочитай і не запізнюйся! – незнайомець кинув трубку. – 
- Та не буду я нічого читати, теж мені Ален Делон! 
Лора теж поклала трубку. Певно хтось вирішив мене розіграти. Вона кинула квіти у сміття.  
Лора запрацювалась до восьмої , вона поглянула на квіти,які тирчали із бачка і все таки з цікавості, витягла із них записку, поглянула на неї, поклала на стіл. Ні все таки прочитаю! Лора обережно відкрила  листочок, та не повірила своїм очам!