Глава 1.Дивна зустріч з коханням

Був сонячний день який не віщував нічого поганого чи хорошого, звичайний день, нічого особливого. Проте це був вихідний, а як відомо усі вихідних чекають як Божого змилування..) 
Лора ще довго лежала у ліжку, переверталась з одного боку на інший… 
«Як же не хочеться вставати ! Я б ше поспала…мммммм!!»- подумала вона, та потрібно було братися до роботи.  Вона таки піднялася та поставила чайник на кухні,потрібно було пропилососити, бо в її квартирі не можна було нічого знайти , такий безлад …« мама рідна»!!... 
- Так треба би прибрати, а то щось я зовсім розлінилась…таке в хаті розвела ..м ..да… 
Вона взялась за роботу: ввімкнула музику, аби сусіди теж прокинулись, а що це таке, що вона не спить, а вони ще сплять…так діло не піде!- вважала вона. Взявши в руки зброю проти пилу, Лора почала трудитись. 
Потім, після важких «трудів»  вона вирішувала що робити далі..А…Ще кота треба нагодувати, а то ще лапи відкине з такою хазяйкою!Кіса – кіса -  кіса..киць – киць – киць!Де ти шкіднику малий?Ага! Попався!. Кіт сидів в коридорі,Лора його перенесла на кухню і насипала корму.     
       - Тримай мій хороший їсточки! 
Цікаво чого ти там сидів? - подумала Лора, адже ти постійно крутишся як не в кухні то біля дивану. Лора підійшла в коридор а там …на туфлях…ще й яка!!!Купа…Ах ти !!!Тобі їсти а ти гадиш!!ну чекай!!де тікаєш! Ану ходи сюди!!Зараз будеш то сам прибирати!!!Носом!!!Котяра противний!!Кіт з поспіхом втік під диван, і тільки вуса тирчали, і очі зелені світились. Ну хайно ти вилізеш!!!А що робити тепер? Нічого не вдієш: пішла за совком і віником. Згребла котячу несподіванку. Все дістало!Набридло дома сидіти… може кудись поїхати, розвіятись?- подумала вона. Перше що  спало на думку , то можна поїхати до подруги. Подзвонила… 
- Привіт , а шо ти робиш?-  зайшла з далеку. 
- Привіт , нічого особливого… 
- Слухай може б ми сьогодні десь зустрілися?- сказала Лора. 
- Я обіцяла своєму, провести день разом,він взяв квитки в кіно, тому вибач…Слухай,хочеш з нами?- запитала Аннет. 
- Ні , дякую, розважайтесь!..- Лора поклала слухавку… 
«Ну як ти не підеш , піде хтось інший, а як ні, то і сама десь вийду» - вирувала така думка. Так вийшло, що як на зло всі були зайняті, хтось поїхав на дачу, хтось в село помагати, а хтось просто не хотів іти, вигадуючи різні відговори… 
- Одяглась , нафарбувалась, можна і в люди виходити!- закривши квартиру подумала вона. 
Куди ж піти?...перше , що спало на думку, це парк, але подумавши, вона вирішила катнутись в сусіднє містечко. Їй здавалось, що це хороша ідея… 
Після недавнього розриву з минулим, їй хотілось змінити обстановку хоча б на день… їхала і думала? Чесно  -   не думала ні про шо … просто їхала… Автобус зупинився, і вона вийшла..Лора відчула свободу, що більше ніхто їй не буде вказувати що робити, не буде надокучати своїми криками, погрозами, дурними розмовами про хокей, та хто коли забив…Це вона давно «забила» на ці відносини… Їй стало так легко на душі! 
Та щастя тривало не довго…Зайшовши в невелике кафе, вона зустріла… його - своє минуле…Він сидів за крайнім столиком, і пильно дивився на неї..Вона вдала вигляд, що його не помічає,і трохи розгублено , підійшла робити замовлення, та він пронизував її поглядом через спину, аж до самого її єства…. Лора не знала, що робити, куди тікати, чи йти. Все таки , вирішила подавати вигляд що не помічає…Опанувавши себе, замовила чашечку кави, і сіла на дальній столик від нього. В душі панував якийсь неспокій, тіло тремтіло так, що Лора ледве не впустила чашку. 
Вона боялася його, і не даремно…Адже коли він  вип’є лишню чарку, він робився страшною людиною і  починав скандалити, хоча це не саме страшне, що міг зробити покинутий і трохи не при своєму розумі мущина… 
Ну ось Лора допила каву,взяла свої речі,і збирається йти…Коли бачить, що він встає …і повільним кроком наближається в її сторону…в той момент потрібно було тікати і то швидко. Марк ледь тримався на ногах і це було помітно неозброєним оком, сам же був кремезним, тому їй  не справитись з ним. По дорозі до неї , Марк перечепився об крісло і впав на підлогу, Лора скористалась моментом , встала,почала швидким кроком йти на вулицю. І чим скоріше, тим краще. 
Піднявшись Марк, зрозумів, що Лора тікає від нього.  Він, почав стежити за нею. Озирнувшись, Ло побачила, що він наближається. Найкращим варіантом схованки , Лора на той момент  вважала жіночий туалет…Там вона просиділа пів години…може трохи більше…Уявляєш, ховатись в туалеті від колишнього?... 
Може його вже немає?- подумала вона,і вийшла. Таки дійсно біля туалету його не було. 
-  Ну тепер треба добратися додому, та ще й так аби не наткнутися на нього …- подумала Лора, - Досить тих пригод!!Скільки ж   Марк буде мене переслідувати? Невже він мене ще любить, чи це просто відчуття власності?- крутилося в голові. 
Лора наближалася до маршрутки. 
Купивши квиток, вона піднялась на першу сходинку маршрутки, аж раптом відчула різкий біль у руці…Це був Марк… 

Він потягнув її назад, так що вона спіткнулась і впала на коліно…роздався крик…  
- Марку, спокійно, відпусти мене… 
- Навіть і не подумаю, я довго чекав цієї миті, ти нікуди тепер не дінешся! 
- Ну що ти від мене хочеш? Я тобі сказала , що між нами все кінчено? Ти розумієш то? Розумієш?- закричала вона.. 
- Я тебе так легко не пушу!!!- закричав він , тримаючи три білих троянди в іншій руці. 
Я тебе люблю, я не можу без тебе!...Чуєш!!Послухай вернися, я змінюся, повір… 
Ти мене любиш?!!, Та нікого окрім себе! Глянь, я розбила собі коліно, то це називається любов’ю?? супер…слухай, пусти!…і йди на всі чотири… 
- Я тобі сказав, я не пущу, коли ти не поясниш мені, чому ти мене покинула, я ж тебе люблю!!!я готовий ради тебе навіть вбити, якщо тобі це буде потрібно!тільки скажи! 
- Ще мені бракувало мати на свої совісті таке…пусти!!! 
- Ні!- він ще міцніше стиснув руку, і  підняв із землі. 
Вона стояла з розбитим коліном, він її тримав і не відпускав…На це дивились перехожі, але ніхто навіть не підійшов, не допоміг..байдужість, інколи вбиває…В Лори була істерика, вона не витримала і почала плакати, битися, вириватися, але це було даремно.. 
- Я ж сказав…поясни… 
- Добре, але тоді ти ніколи, чуєш ,ніколи до мене не підійдеш!ти мене почув!? 
- Говори , дурепо!! 
- От з цим висловом я погоджусь, бо дійсно… дурепа цілих 2 роки…ти ж мені весь цей час брехав, ти , ні одної спідниці не пропускав!!А я вірила тобі…на роботі затримувався?Я все знаю!Казанова обдертий! 
- Ну, давай, кажи, кажи!!! 
- Я недавно з твоєю пасією говорила,  коли ти залишив в мене телефон,пам’ятаєш?Якась Діна подзвонила, вона  була багатослівною! Я тепер знаю, ти ж постійно їздив до неї…Тріпло собаче!а вона теж думала, що в тебе одна «кохана». Ти виродок , чуєш, залиш мене в спокої! 
- Я…я…все одно тебе люблю…то було лише раз, прости..- він став на коліна і почав вибачатися з дурі… 
- Та ти повний примурок, в нас немає нічого спільного, встань і не будь лохом повним…В Лори нерви остаточно здали ,знайшовши в собі неймовірну силу ,відпихнула його на зад, і Марк не втримався і впав на спину… 
- Лоро, постривай…Я поясню… 
Та було надто пізно: вона заскочила в маршрутку, яка почала від’їжджати, і нещасний залишився наодинці із собою. 
Лора попрямувала на самий зад, аби її ніхто не рухав, вона не розуміла, що відбулось з нею: пульс  так швидко бився, серце виривалось просто з грудей, проте вона намагалася заспокоїтися. Лора не розуміла, звідки в неї опинився букет квітів…але це було менш важливо…Якось в сумочці знайшла платок, та трохи витирала кров, яка текла з коліна. Маршрутка почала швидко їхати, і Марк залишався все далі і далі. 
- Ви перечепились десь?- звідкись роздався голос,- я так розумію в вас було  побачення, судячи по квітах?- знов питання. 
Лора не звертала увагу, і продовжувала робити свою справу… 
Та сусід продовжував розмову… 
Лора не витримала і запитала: ну скільки можна?ви мене вже дістали! 
Сусід змовчав,через пару хвилин, він сказав:Я хочу вас привітати! 
Цікаво з чим?- здивовано глянула вона. 
З святом жінки!бажаю здоров’я … щастя…і т.д.!- посміхнувся юнак. 
Лора  промовила про себе: він точно з мене знущається! 
Вона взяла навушники,  ввімкнула  плеєр,та почала слухати музику…недовго тривало її щастя, бо сіла батерея. 
Тоді Лора відсунулась від надокучливого співрозмовника і зазирала у вікно. 
Маршрутка їхала повільно, скрип транспорту діяв їй на нерви ,дівчина сиділа і думала, коли ж вона приїде назад… 
- Ви за чимось сумуєте? Все таки , коли люди говорять в транспорті, то час рухається скоріше..Будемо знайомі?! мене звати Кларк! 
- а з чого ви взяли, що я з вами хочу говорити!? 
Ну , я думаю вам нудно  так само як і мені, дорога далека…ну і… 
Скажіть , як вас звати? 
- Отак просто все у вас!, а номер квартири , ще може сказати? 
- Чому ви така гостра, я ж нічого не зроблю поганого… 
- Зробіть ласку, ні хорошого , ні поганого мені не говоріть, бо я не в настрої  взагалі з вами вести хоч якусь бесіду. Дивіться аби я вам нічого поганого не зробила, а то  всяке буває…просто замовкніть вже!Ок? 
- Ну, ок… 
Нарешті Лора приїхала додому… вже смеркало. Зручно вмостившись на диван, вона споглядала у вікно. Був прохолодний вечір, десь доносились крики з вулиці, вони були їй знайомими, бо це траплялося майже в один і той самий час. З невеликою втомою, Лора  заснула прямо на дивані,  в неї завтра важливий день… 
Спалось якось неспокійно, цілу ніч снився Марк , та той говіркий в маршрутці…Вона не змогла б витримати такий день знову. На радість чи то більше на сум, продзвенів будильник , та потрібно було вставати. Інколи здається, що світанок був створений для того, аби не так противно було вставати. 
Лора прокинулась,вимкнула будильник, ну ше пару хвилин полежу, а потім встану - подумала Лора. І задрімала знову. Відкривши знову сонні очі ,вона побачила, що запізнюється,ні, не на роботу, просто  на співбесіду. А в резюме ж то написано -  пунктуальна! Вставай Лоро, вставай. Новий день – нове життя! 
Давай похапцем збиратись… 
Так , колготки - тут, плаття? Де ж воно? Ось.. Та нехай йому!Ну що ж то за ранок такий!?Інколи в самий важливий момент, потрібні нам речі, або не попрасовані як слід, або на них раптово береться  величезна пляма, яку  ви навіть не бачили…Саме цей варіант і трапився. Ну де ж я так?Знизу суконки виднілася здорова плямка…ну все ..приїхали…тепер мене всюди візьмуть!- промовляла Лора затираючи брудне місце, може висохне?Нічого, буває і гірше…- втішала себе. Одягнувшись, вибігла на вулицю, в надії «впхатись» в маршрутку, якось з горем на половину, забігла…Повисши на одній нозі, і майже впираючись в скло дверей, їхала. По дорозі ще й  на ногу встигли наступити, і торбами з’їздити по спині, взагалі весело кататись в переповнені маршрутці о дев’ятій ранку.  
Ну все приїхала, треба зосередитись і привести себе в порядок. Лора наближалась до офісу. Нерви..ну вийде то вийде… 
Відкрила двері, перед нею стояв він - такий симпатичний чоловік, правда спиною, але в неї фантазія бурхлива, вже встигла науявляти собі… 
Її перебила секретарка: 
- Ви Лора Шервуд? 
- Так, я. 
- Ходімо зі мною, вас  чекають, і то давно! 
- Вибачте,громадський  транспорт, самі ж розумієте.. 
- Це ви не мені будете пояснювати, швидше! 
Лора  пішла за секретаркою, перед нею виднівся просторий кабінет, світлий, і з багатьма вікнами. 
- Прошу, сюди. Зараз підійде шеф. 
- Дякую! – сказала   Шервуд. Присівши на крісло. 
Через пару хвилин в кабінет зайшов роботодавець. Лора не повірила власним очам, це ж був той самий  причепа із маршрутки… 
Ну як то мене  сюди занесло?  
Певно краще піти, мене точно ніхто тут не візьме на роботу – подумала Лора. 
- Мабуть, я краще піду! 
- Чому? Ви ж на роботу влаштовуватись прийшли, в нас зараз співбесіда! 
- Але ж…я …тоді…вам…І як після цього потім працювати? 
- Так, залиште свої розмови на потім! Перейдемо до справи, і так довго вас чекав, і не збираюсь, слухати бозна що! Ок!? 
- Ок?..добре… 
- Ви написали, що володієте чотирма  мовами,ви  комунікабельні та бла… бла ..бла(подумав Кларк), про пунктуальність вашу я не сумніваюсь , було сьогодні видно! -  на його уста зійшла усмішка.  
- Просто транспорт… 
- Ну тоді давайте перевіримо знання мов…вони довго розмовляли , розуміли один одного з пів слова… 
- Ну , що ж я переконався,мови ви знаєте, дещо упускаєте, але це можна виправити, вам передзвонять, коли приходити на роботу! 
- Ви мене берете? 
- Ну так,по вашому розмовному рівні, видно, що ви хороший знавець своєї справи! Чому би й  ні?А мені зараз не вистачає  професіонала. Мало часу на те , щоб шукати, тому вважайте, що вам підфортило. Так у мене мало часу…так що… 
- Добре,я зрозуміла,дякую, до побачення! 
- Бувайте! 
- Лора піднялася, і наблизилась до дверей. 
- І ще одне, якщо ви думали тоді, що я хотів від вас інтиму, ви помилились, ви не в моєму смаку!А щодо того, що я з вас знущався…ну трохи було…не міг нічого з собою зробити..Я такий)…услід сказав Кларк. 
Лора навіть не обернулась, вона не хотіла бачити його задоволену мармизу. - Чого то він шкіриться? 
- Може я щось наплутала?Може то не він!? 
- Все одно Кларк рідкісний причепа, хоча тепер мій начальник… - подумала вона. І до нього я на роботу йду!? То буде капець!Стоп! а про знущання я сказала голосно і  в слух тоді!? 
- Ха – ха -  ха!!! - вийшовши з офісу сміялась Лора . Треба ж таке! 
Вона пішла додому… така щаслива,що хоча б з роботою у неї буде все в порядку, ну і що, що в коханні не везе, так же є у багатьох людей , вони ж якось живуть з цим. А тут хоча б робота гідна знайшлась, а з часом і милий знайдеться, і сім’я буде. Лише потрібно зачекати, всього трішки…- думала про себе Лора. На той час в неї жила мрія і купа ідей, які вона хотіла втілити у життя. Вона тягнулася у світ з розпростертими руками, та чистою душею, та Лора не знала , якою є друга сторона цієї медалі…