День 3 , Щось непонятне

Прокинувся . Ні , не прокинувся - підірвався від ругані переляканого до чортиків кота. Думається мені , що Степан якби і міг розмовляти,  то вилаявся на тих хто потривожив його сон та спокій його життя .

-Нічого не розумію , Степан чого тебе бере ?

Кіт лише дуже здивовано подивився на хазяїна. Мабуть, такий вираз можно було б передати як " Ти знущаешся , шо значить , шо сталося . Ти глухий ? Чи мертвий ? Ти що не чув ? ".

Тільки потім я дізнався від розлючиної сусідки ,яка виявляла всі претензії до мене , і попутно звинувачувала в бідах світу , що наші сусіди , по сумісництву алкоголіки,  щось зірвали у себе на подвір'ї . Та за проханням , якщо це можна так назвати , піти до них і донести , що вони придурки і на них треба викликати,  поліцію . Ні ,не поліцію ,в ГААГУ треба на них пожалуватися , що б знали , як їй надокучати.

Він стояв і думав ,що це їй потрібно в дурку чи в поліцію . Що б не доймала його дурними скаргами.

Що до цих сусідів- це були студенти. Чому саме до мене з такими питаннями звертались ?Бо вчились вони ,на жаль чи на радість , у моєму універі. Люди взагалі не погані , але п'ющі . І це не рідко виходило їм боком . А як вияснилося пізніше, із розповіді, ну як розповіді , сміху в перемішку і деякими фразами вирваний із контексту  Колясова  , підірвали вони не що інше,  як компот , який жив у них ще з першого курсу .

Вислухавши всі пропозиції ,висказувння ,погрози , і це тільки від кота , виїхав до університету .Біля нього зустрів розлючину Надю , що ображалася ще з вчорашнього вечора. 

-Привіт, -привітався той .

-Ага,- пробуркотіла собі під носа ,Сокіл.

-Добре , забули ,- продовжила вона .Пішли.

Але не доходячи до корпусу університету почули, як щось дуже сильно впало . 

Ми переглянулися , підійшовши до вахти дізналися, що  хтось вибив двері в одній із аудиторій .

-Ого, ну я звісно про всяке чув ,але що б так , з ноги і в аудиторію, та щоб ще і двері вибити , - процитував він свої думки в голос .

-Цікаво , хто це міг бути ?- додала до монологу свого товариша, Надія.

А вийшло це так , що двері вибила ніхто інша ,як гроза всіх дверей університету - Ева . Ну як гроза , хіба що хмара . А взагалі то і не хмара , і не гроза , і двері вона не вибивала,  а лише їй не пощастило вчитися в одного професора, який  не те що життям був не задоволеним , а взагалі всім. А Єва ,яка в житті і комахи не скривдила , ну якщо можна комахою назвати її супротивників в карате , то в такому випадку, комах вона кривдила,  але в своє виправдання може вам сказати , що не сильно.  

Оттож , дівчина гарна . Професор,  ну що з нього взяти , як казала потім нам сама Єва:"Люди злі , не від гарного життя ". 

Отто ми так і стояли з Сокіл під час перерви.

- Ну, що думаєш з цього приводу ?- поцікавилася вона у мене  .

- А що тут думати.- відповів він . Та вже находу кинув фразу про те , що все з нею буде нормально , а інші хай не переживають.

Виходячи ввечері з університету ,він побачив, що  вона знову стояла чекавши на нього . Єдине , що відрізняло цей вечір від усіх інших таких вечорів , що ішов сніг. Вона його так і не дочекалася . Бо той вже поспішав до свого кота , що б знову відбирати у Степана бутерброд , але на цей раз із м'ясом . Що б знову помитися , почистити зуби і лягти спати . І в той самий момент згадуючи все , що було за день . Думати , що тоді треба було відповісти по іншому , та попутно розчиняючись у своїх думках, заснути.