День 2 , Вівторок

Вона стаяла переді мною - смерть.

Вона привітала мене ,  і розміреним кроком підійшла до столу, де зазвичай  давала свої вироки простим смертним . Вона. Смерть і ангел в одній подобі . Вона. Благодать і страшний прокльон.Вона. Яка могла піднести тебе до небес і скинути у найтемнішу пущу всього живого , що в ній ти не віднайдеш і не відновивш себе вже ніколи . Вона, що своїми тендітними руками вбивала  ворогів , і цими руками давала життя не живому . 

І сьогодні , як і кожен майбутній сьогодні,  дивилася на мене усміхнено,  але за цим виразом ховалася питання "Чи помреш ти сьогодні,  чи вижевеш ? " , та і відповідь там також була " Це залежить від тебе ."

15.20 - він отямився. Був начебто живий .

-Агов! -  пролунав знайомий голос. 

Це був Колясов, що летів на зустріч своєму другові .Але він може і "долетів" би, якщо б його по дорозі не спіймала Клеопатра (вахтер)і гучно додавши  до криків та ругані , що б той не бігав по університету ,бо іще раз побачить Рому у такому пориві дружби до того ,хто був у той момент на сходах, і спостерігав цю картину  , то отримає непереливки вже не тільки від неї , а від директора .

- Ну Роман,  ти відчайдушний , - подавляючи смішок промовив він , бо знав що друг може образитись.

-Та ну тебе , набридла вже . Колясов - те, Колясов - інше , не бігай , не ходи , - заладив той , і додав : може мені ще дихати перестати ,  га? - вже майже кричав той на нього .

- Рома, заспокойся.Ти що перший рік тут вчишся? Та вона до завтра вже забуде, що ти тут взагалі існуєш.

Рома вже не слухав , та він і не хотів . Упертий був , як баран.Іноді мені аж дуже кортіло його чимось тріснути . Але що з нього взяти . 

Знизивши плечима своїм думкам, і згадавши ,що у нього вже почалась філософія , полетів наш герой на пару , а по дорозі перебираючи варіанти того , як він буде відмолюватися від пропуску у професора .

На дворі було вже темно , і бляха холодно, бо на вулиці мінусова температура , а вона чекала на нього після пар .

- Якщо він зараз не з'явиться,  я його прикопаю у його ж дворі , і навіть хрест над могилою не поставлю, - нарікала на своє життя ,стоячи на зупинці - Сокіл.

Пройшло ще 20 хвилин , і вона отримала повідомлення , що той на кого  чекала запізнеться ,бо у Степан сьогодні свято , і треба заїхати купити подарунок .

Сказати , що вона була роздратований- нічого не сказати. Тут вона вже не витримала , і подзвонила.

- Який  ще Степан? Я тебе і так 40 хвилин чекаю . Ти здурів ? Ні , не так . Ти ЗДУРІВ!

- Не кричи , Степан мені дуже дорогий,  я не можу залишити його без подарунку.

-Все , ти дістав , я іду , а ти як хочеш.

Він почув гудки , зрозумів що праздник свого кота буде свядкувати лише із ним .

-Ну що поробиш,- розвів руками той , а сам посміхався ,бо зрозумів , сьогодні він буде хоча б у тиші .

Наївно подумав він. Адже по приїзду до дому , його кіт , розгамселив пів квартири з голоду  , натомість вимістивши свою злобу на бутербродові хазяїна . Тому після трьох годин сварок , а точніше монологу з його сторони в сторону  чотирилапого апонента ,прозвучало довгожданне котом "Іди сюди чорномазе нещастя " , а це означало , що Степана пробачили і можна надалі святкувати йому ,свій день народження .