День 1 або друга Неділя

Прокинувся , від безжалісного вою будильника на телефоні , мелодія якого настільки засіла в горлянці , що хотілося вирвати і її , і мозок, який не хотів прийняти той факт, що потрібно вставати , а не продовжувати перебувати в стані каматозу ; і розплющивши одне око , одягнувся. Почистив зуби , приготував поїсти , покормив кота . Сів випити кави - розплющив інше око.  
Восьма двадцять два , а вийти треба було ще двадцять хвилин тому назад . 
- Щож ,- промовив він , і розуміючи,  що за вісім хвилин він нарядчи встигне добратися до пункту призначення , хоч той був і не так далеко , одягнув кросівки і вилетів з під'їзду , що двері , які були там вже років з тридцять , доречі , залізні , ляпнули об кріплення,  ті натомість не відповіли тим самим , бо були прикручені ,  ну як прикручені- висілі там на " доброму слові " , тому і не відповіли .
- Зараза , не встигну,- вилітаючи вже із трамваю , який потрібно було замінити так років із п'ятдесят назад. Але зірки не склалися і те ржаве "корито" ще возило , його кожень день до університету. 

Восьма сорок сім .

- Ну і не так сильно я вже запізнився , - подумав він після того , як вибачився перед професорм з філософії .

 Той  нічого не сказав , бо у той день він був не єдиним хто запізнювався .

Професор:

- Шевчук?

- Є , вигукнула з останньої парти дівчина у рожевому худі.

- Колясов?

- "Присутсвую"

- Колясов, державною!

Той перепросив , та відповів , що також знаходиться на цьому невеселому дійстві  . Після Роми , так звали Колясова, було ще декілька стверджуючи відповідей , які варіюватися від "Є" до "Тут" та інколи проскакувало " Так". 

- Сокіл

- Вона просила передати, що запізнюється , - повідомила Шевчук , паралельно пишучи Наді , аби та поскоріше з'явилася на пару.

Професор:

- Ну щож , розпочинаємо.  

Сьогодні у нас тема ...

Далі він вже не слухав , просто розчинившись на фоні монотонної розповіді про почуття та людей . Думаючи про те , що його кіт , Степан, сьогодні на диво був мовчазний.  

- Може тому що в домі з ранку було тепло?- подумав він. 

Степан взагалі був цікавим створінням. Коли було холодно на дворі , а в квартирі іще холодніше ,він був настільки балакучим , що його міг заткнути лише бутерброд з ковбасою , якого хазяїн ,недбало, міг залишит на столі . А кіт подумавши:

- Не пропадати ж добру .

Так і змітав його прямо з тарілкою , від звуку розбивання якої хазяїн прилітав на кухню розом із зубною щіткою , яка натомість слідувала у сторону Степана під матючливу ругань.

 А от коли було тепло , ця тваринка мовчала , хоча і надалі так само змітав  зі стола тарілку з бутербродом .

-От вже дивне створіння , подумав  студент, - посміхаючись сам до себе.

Десь  приблизно з такими думками ,господар кота ,і провів решту дня , аж до поки йому не довелося наздоганяти тролейбус,  що і досі їздив, хоч і бува вже розвалювався прямо на ходу. 

 Вдома вже на нього чекав Степан , аби в котрий раз з'їсти його бутерброд. А окрім кота, на нього чекав немитий посуд і неприбрана тарілка, що ще зранку була розбита "паскудою" , як сьогодні зранку їм був найменований кіт  .

Прибрав. Сів поїв.Помився і ліг спати , щоб завтра знову запізнюватись і попутно згадувати моменти із життя улюблених героїв , сюжети книг , пити чай з надгризаним бутербродом і їхати на навчання на іржавому тралейбусі.