Розділ 6

- Кірюш! – Денис знову поцілував мене у шию, потім злегка прикусив вушко. – То як? На обід?

- Можна і не тільки на обід, - розвернулась, обіймаючи його за шию.

- Як накажете, мем! – розсміявся чоловік, підхоплюючи мене за сідниці та знову всаджуючи на стіл.

Гарячі, вправні руки чоловіка швидко звільнили від одягу. Денис покривав жадібними поцілунками моє оголене тіло з палкою пристрастю. Його рука ковзнула нижче, змушуючи мене захлиснутись у морі бажання. Стогін, що вирвався мимоволі із вуст він заглушив поцілунком. Свідомість потрохи вимикалась, поступившись місцем шаленому виру насолоди.

Шум дощу за склом автівки заспокоював та приколисував. Ми з Денисом повертались із ресторану уже ввечері. Смачний обід поступово, за невимушеною розмовою, перетворився у вечерю. Чоловік поруч подобався мені, бо вмів розважити та ненав`язливо потішити. За роки «тісного спілкування» він навчився тонко уловлювати мій настрій і завбачливо реагувати. Ось наприклад сьогодні у черговий раз зробив мені подарунок в бархатистій червоній коробочці.

- Ти ж знаєш відповідь! – нахмурилась, роздратовано споглядаючи на нього.

- Це не пропозиція руки і серця, а лише маленька дрібничка для тебе, – хитро посміхався він – Відкрий, зроби мені приємність.

Взяла до рук коробочку, відкрила і ахнула. Сережки із сапфірами в оточенні діамантів.

- Нічого собі – дрібничка! – захоплено поглянула на нього.

- Поруч з тобою усе дрібничка. Приміряй!

Швидко зняла свої сережки і одягла подаровані. Не бачила себе, але була упевнена, що вони мені дуже пасують. Денис знав мою слабкість до коштовностей, тому іноді балував чимось таким, особливо, коли у мене був поганий, або зіпсований настрій. Як він вгадував, коли саме потрібно мені його підняти? Загадка! Може він зарання накупив купу коштовностей і возив їх з собою у багажнику авто, вдало даруючи у мої «не найкращі» дні, щоб порадувати мене? Не знаю. Загалом він був ідеальною кандидатурою чоловіка за якого сміливо можна вийти заміж. Сильний, характерний, харизматичний з синіми палаючими очима, він перетворювався поруч зі мною на веселого хлопчиська з німим обожнюванням та поклонінням. Іноді, навіть трохи було шкода його. Я не кохала Дениса, бо кохати більше не вміла. Не могла більше когось пустити у своє серце. Занадто багато воно страждало. Був час, коли взагалі зненавиділа такі стосунки й замкнулась у собі, але поруч із ним – знову по троху відтанула.

- Про що замислилась, моя королево? -  стиснув мою долоню чоловік. Ми їхали на задньому сидінні його автівки в обіймах одне одного. Водій і особистий охоронець сиділи по-переду та були відгороджені шумоізолюючою перегородкою. 

- Так хороше з тобою, - тихо прошепотіла йому.- Так спокійно.

- Тоді чому не погоджуєшся стати моєю дружиною і отримати цей затишок до кінця наших з тобою спільних днів?

- Боюсь, що поруч зі мною ти утратиш спокій, - посміхнулась поглянувши в його очі.

- З тобою важко, - лагідно провів рукою по моїй щоці, - але ж я чоловік, тому змушений усе витримати на своєму шляху.

- Навіть такий ураган, як я ?

- Ти найкращий ураган у моєму житті. До того ж я знаю, де нам обом сховатись від твоєї негоди.

- І де?

- Там, де тепло, затишно і немає людей.

- На Мальдівах?

- Ні, у мене вдома!- розсміявся, злегка цілуючи мій ніс. – Поїхали до мене, я тебе зігрію від дощу і холоду.

- Дякую, але ти вже сьогодні і так мене зігрів!- іронічно зауважила підвівши брову.

- Кірюш, я серйозно!- не вгавав Денис.- От що ти зараз сама робитимеш вдома? Артем лише завтра повернеться, тож вечір у тебе вільний!

- Денис, я не хочу залишатись у тебе ночувати, - твердо заперечила. – У мене є власний дім, тому спатиму там.

- А якщо я наполягаю, щоб ти залишилась сьогодні у моєму домі?- Денис підняв моє обличчя за підборіддя і злегка поцілував. -  Давай, погоджуйся, бо далі я перейду до катувань! – награно погрозливо прошепотів він, запускаючи свою долоню між моїх ніг.

- Денис, - зупинила його, - ми ж у машині!

- Байдуже, якщо зараз відмовиш мені, то катуватиму тебе прямо тут і ніхто тобі не допоможе!

- Денис! – стрепенулась, пробуючи вирватись з обійм. Він лише сильніше притиснув мене до своїх грудей.

- Кіро Георгіївно, - сміючись додав він. – умови Ви почули!

- Це шантаж!  

- Це ділова угода!

- Що я матиму із цього? – весело запитала його.

- Мене у повному твоєму володінні, - стиха прошепотів, цілуючи мою шию.

- Добре, вмовив, - ледь прошепотіла у відповідь.

Машина зупинилась на світлофорі. Поглянула назад у скло заднього виду. Мій водій на машині прямував за нами від самого ресторану. Потрібно набрати його, щоб повертався додому. Завтра зранку Денис сам відвезе мене. Потягнулась за мобільним у сумці. Він раптово калатнув повідомленням. Відкрила, поглянула – номер невідомий. Прочитала: «Прощавайте, Кіро Георгіївно! Зустрінемось у пеклі!». Нахмурилась, але нічого подумати не встигла. Враз за спиною рознісся вибух, що яскравим спалахом осяяв усе навколо. Машину підкинуло ударною хвилею. Водій Дениса швидко прийшов до тями та дав по газам. Ми понеслися на червоне світло світлофору під гул сигналок запаркованих поруч машин.