Розділ 4

Минуло два місяці, як ми з Максом зустрічаємось. Майже, таємно. Чому так я не питала, ба мені було байдуже, я щаслива і це головне. «Майже», бо Макс мене ще не познайомив із своїми друзями та ніколи не заходив у мою кімнату в гуртожитку, щоб познайомитись з Маринкою. Не розуміла цієї таємничості, але особливо цим і не переймалась. Наші вечірні прогулянки містом, маленькі затишні ресторанчики, цікаві місця, які щоразу обирає Макс – усе це створювало відчуття казки. Я шалено закохалась – уперше в житті. Не знаю чи закоханий у мене Макс, бо він цього ще не говорив, але душею відчуваю, що так. Його очі завжди світяться теплотою і любов'ю, коли він поруч. Кожного дня мимоволі спостерігаю за ним в університеті, коли відшукую його у натовпі поглядом. Коли він бачить мене, то посміхається у відповідь. Коли ж не помічає мене, то просто проводжу його поглядом і не наважуюсь підійти. Він також не підходить. Дивно, але я звикла. Не хочу квапити події. Іноді Макс буває заклопотаний, все ж таки останній курс, тому чекаю закінчення пар, щоб потонути в обіймах коханого. Останнім часом Макс трохи нервовий, не знаю причини, але питати не наважусь. Не хочу лишній раз його засмучувати.

- Привіт, Білосніжко! – лагідно обіймає мене ззаду коханий.

- Привіт, мій принц! – обертаюсь, щоб поцілувати його.

Я не соромлюсь, бо ми стоїмо на стоянці біля його машин. Сьогодні, я чекала його довго, майже пів години, тому інших автівок уже не було. Губи Макса занурили мене у шалений вир відчуттів. 

- У мене для тебе є сюрприз! – загадково посміхнувся він.

- Я люблю сюрпризи! – зраділа, не відпускаючи його з обійм.

- Сьогодні п'ятниця, отож попереду усі вихідні. Я пропоную провести їх разом зі мною та моїми друзями на дачі моїх батьків за містом!

- Клас! Ти познайомиш мене із друзями? – радісно посміхнулась йому.

- Так, звичайно, - він поцілував мене у ніс, відкриваючи передні двері автівки. - Скільки вже можна ховатись? Пора тебе долучати до компанії!

- А раптом, я їм не сподобаюсь? – схвильовано поглянула на нього. Дійсно переймалась, оскільки була не їх «кола». Про те, що сирота, уже розповіла Максу. Він сказав, що це не має для нього жодного значення. Навпаки, ще більше став приділяти мені уваги та, майже, на кожні вихідні намагався не залишати й розважити. А от як сприймуть мене його «мажорні» друзі - це невідомо. Особливо Міла. Іноді в університеті ловила на собі її презирливий погляд. Вона, ніби живцем мене роздирала. Та ще штучка!

- Не переживай! Це все дурниці! Вони нормальні, тому приймуть тебе добре. Ти ж тепер моя дівчина!

- Та невже? – лукаво поглянула на нього.

- Так, - мило посміхнувся він заводячи машину.

- А що ми там робитимемо? – поцікавилась дорогою до гуртожитку.

- Пожаримо шашликів, влаштуємо вечірку і відпочиватимемо. – Макс на мить задумався, потім поглянув на мене. – Погода гарна, гріх упускати такий момент. Листопад цього року напрочуд теплий.

Ми заїхали за моїми речами у гуртожиток. Макс чекав надворі, поки я збирала у спортивну сумку не хитрі пожитки на два дні.

- Ти їдеш із ним за місто? – хвилювалась Маринка. Вона теж збирала сумку, оскільки на вихідні їхала до додому, навідати батьків.

- Так! – весело поглянула на неї, розуміючи її хвилювання.- Не переймайся, - підійшла та обійняла подругу. - Усе буде добре, я довіряю йому. До того ж не маленька уже!

- Дивно, - роздумувала в голос Маринка.- З друзями за два місяці не познайомив, а тут за місто на дачу.

- Погода гарна, тепла, тому Макс хоче пожарити шашликів і відпочити!

- Трохи мене напружує твій Макс! – нахмурилась Маринка. – Дивний він якийсь!

- Це ще чому? – здивувалась з її зауваження.

- В університеті не звертає на тебе уваги. Зустрічаєтесь таємно. З друзями одразу не познайомив.

- Можливо йому потрібен був час, щоб звикнутись з думкою, що ми тепер пара! – весело заперечила їй.

- Може й так, - стиха погодилась подруга, обіймаючи наостанок. – Гроші на таксі і про всяк випадок є?

- Так, вчора отримала стипендію!- розсміялась з її тону. Зараз вона була більше схожа на стурбовану матір, що роздумає чи відпускати доньку на гульки, ніж на подругу.

- Якщо що, то телефонуй! – чмокнула у щоку мене Маринка.

- Обов'язково!

Одягла джинси, кросівки, кофтинку та легку осінню куртку. Вистрибнула із сумкою на вулицю. Макс посміхнувся, оглядаючи мене та закидаючи сумку у багажник.

- Зараз заїдемо у супермаркет та візьмемо дещо для вечірки! – сказав мені, під'їжджаючи під великий мережевий магазин.

«Дечим» виявились шість пляшок горілки, п'ять коньяку, кілька пакунків пива, три пляшки білого вина, дві упаковки мінеральної води, м'ясо, чіпси, сухарики, овочі, фрукти і ще купа наїдків.

- Для чого стільки алкоголю? – щиро здивувалась глянувши на тачанку.

- Ну ми ж дорослі хлопчики! - розсміявся Макс.

Знизала плечима і вирішила невстрягати у конфлікт. Загалом знала, що Макс не вживав алкоголю, принаймні, не бачила цього. Але зі мною він завжди був за кермом, може через це?  Кілька разів, коли він не приїздив на побачення, бо розважався із друзями, помічала, що він був після гарної гулянки, але щоб від нього йшов перегар, то це – ніколи. Чого я ще не знаю про свого Макса? Як виявилось - багато.