Розділ 2

Дзвоник оголосив кінець першого навчального дня. Це добре, тепер є час забігти у бібліотеку, щоб взяти усі підручники, які ще не встигли розхапати. Маринка – співмешканка по кімнаті гуртожитку та одногрупниця, ніяк не вгамовувалась.

- Ти якась нудна! – суворо поглянула на мене. – От скажи, хто у перший день йде до бібліотеки за книжками? Всі біжать вниз, у хол до кафетерію – знайомитись, спілкуватись, а не на верх - стояти у бібліотеці!  

- Ти, якщо хочеш, то біжи, а я за книжками!- весело поглянула на рудоволосу бестію, яка так і норовила розважатись.

Маринка була не погана дівчина, але до навчання взагалі не тягнулась. Зрозуміла це у перший же день знайомства, щойно переступила поріг своєї кімнати у гуртожитку.

- Ти новенька? Перший курс економічного? Я Марина!  - підбігла вона, безтурботно мене обіймаючи.

- Так, перший курс. Юля, - знітилась від її обійм.

- Ти ніби «нормальна», - весело зміряла мене очима, відпускаючи.

- Дякую, що «хорошу» характеристику, - приязно посміхнулась їй.

- Ми тепер з тобою житимемо разом і лише у двох! Класно правда?

- Так, - відповіла, затягуючи свою валізу до кімнати.

Озирнулась: стара шафа, два ліжка, два столи зі стільчиками та дві тумбочки. Не густо, але все одно це більше, ніж у інтернаті, бо тепер я не спатиму ще з п'ятьма дівчатами в кімнаті. Жити вдвох – це дійсно «класно».

- Гайда сьогодні зі мною на студентську дискотеку для першокурсників! – весело підстрибнула Марина, плескаючи у долоні. Вона вже була у короткій синій сукні, на підборах та з «бойовим» макіяжем.

- Я лише з дороги. Втомилась трохи. Не піду, - заперечила їй.

- Ой, яка ти нудна! – вона спохмурніла на хвильку, але потім знову посміхнулась. – Ну добре, піду сама, а ти тут розкладайся. Права сторона шафи моя!

З цими словами вона вилетіла з кімнати і з'явилась лише пізно вночі, напідпитку.

- Даремно ти не пішла, я там з такими хлопцями познайомилась! – розбудила мене Маринка, стягуючи ковдру із ніг.

- Я рада за тебе, але завтра рано вставати на пари! - не поділяла її веселощів з цього приводу.

- Ой, зануда ти! Тяжко мені буде тебе перевиховувати, але нічого - я вперта!

З цими словами вона залізла під ковдру, навіть не роздягнувшись та не вимкнувши світла. Змушена була вимикати сама. Зранку, вже я будила її та стягувала ковдру.

- Марина, вставай, бо запізнимось! – ледь не благаючи, стягувала її з ліжка.

- Юлька, пусти, зараз встаю! – стогнала вона.

Поки снідали бутербродами з чаєм у кімнаті, розговорились. Маринка (саме так її тепер називаю, через непосидючий, веселий характер) розказала, що вона з маленького містечка, батько служить в АТО, а мати працює бухгалтером на підприємстві. Є ще троє сестер. Коли розповіла про себе, то вона обійняла мене та запевнила, що тепер у неї є ще й четверта сестра – я. Так і потоваришували.

Те, що тепер моє життя стане значно веселішим, зрозуміла уже на першій парі. Маринка швидко перезнайомилась із усією групою, а це двадцять чоловік та навіть встигла потоваришувати з деякими дівчатами. При цьому лектор їй абсолютно не заважав. Така собі людина - свято! Ось і зараз, згуртувавши до кінця дня навколо себе трійко дівчат, тягнула мене донизу у хол. Я впиралась, як могла, насилу видерлась. Зрештою Маринка махнула на мене рукою і подалась униз. Я ж видихнула та попрямувала наверх. У бібліотеці виявилось пусто! Аж здивувалась, невже ніхто не бажає вчитись? Чи може це у перший день так? Взяла всі потрібні підручники та пішла до сходів. Книжок було багато. Я не очікувала, що мені аж стільки перепаде. Виявилось, що я була першою з групи, тому мені видали «повний комплект», іншим дістанеться те що залишиться. Тринадцять книжок ніяк не вміщались у моєму рюкзаку. Сім влізло, а інші довелося нести у руках. Зненацька гурт студентів пробіг повз мене. Хтось із них зачепив мене плечем і я не втримавши книжок, впустила їх додолу.

- Вибач! – хтось гукнув за спиною, проте не зупинився.

Навіть не поглянула хто. Присіла та стала збирати розкидані підручники. Раптом побачила чиїсь ноги, біля своїх рук. Підвела голову – Макс!

- Що, Білосніжко, знову в аварію втрапила? – весело посміхнувся він, підбираючи книжки із підлоги.

Випростувалась та посміхнулась. Макс теж підвівся і протягнув підручники.

- Ти теж тут навчаєшся?  - здивувалась нашій зустрічі.

- Так, на п'ятому курсі економічного факультету, - посмішка не сходила з його обличчя.

- А я на першому, - опустила очі, зніяковівши від цієї посмішки.

- Я так і зрозумів! - розсміявся Макс.- П'ятий курс стільки книжок не бере з бібліотеки! Це лише перший і другий з ними носяться!

- Як же ви тоді вчитеся? – знову здивувалась.

- Ми просто ходимо на пари і записуємо лекції. Цього для нас достатньо, звичайно, якщо не «тягнеш» на червоний диплом.

- Макс, ти йдеш? – по-заду нього стояв іще гурт студентів.  Тільки зараз помітила їх. Чорнява, тендітна дівчина та троє хлопців. Саме дівчина гукнула його.