Розділ 16

Я повернулася до свого робочого столу, і ім'я Марка пульсувало в моїх скронях як розпечене залізо. Усе моє теперішнє життя було декорацією, збудованою моїм колишнім. Відчуття, що він стоїть у мене за спиною і дивиться прямо зараз, стало майже фізичним.
Я гарячково почала переглядати свої старі електронні листи, фотографії в хмарі, намагаючись знайти хоч якісь зачіпки про Марка, але там було абсолютно чисто. Він ретельно вичистив мій цифровий простір, поки я була безпорадною в лікарні. Я ввела його ім'я в пошукові системи, соціальні мережі — нічого. Він ніби навмисно стер свої особисті профілі, залишаючись для мене невидимим привидом.
У повному розпачі я підійшла до столу Етана. Він був єдиною людиною, кому я могла хоч трохи довіряти в цьому місті.
— Етане... мені потрібно поговорити з тобою. Терміново, — прошепотіла я.
Він підвів на мене занепокоєний погляд:
— Олівіє, на тобі лиця немає. Що сталося?
— Я знайшла Маргарет, ту санітарку з лікарні, — мій голос зривався на хрип. — Вона розповіла мені, хто привіз мене в той будинок. Це мій колишній хлопець з Нью-Йорка. Марк. Це він усе підлаштував, поки я була в комі.
Почувши ім'я Марка, Етан помітно здригнувся. Його очі розширилися від якогось дивного здогаду. Він стрімко нахилився до мене, щоб ніхто в офісі не почув нашої розмови:
— Марк? — запитав він тихо, і його голос став напруженим як струна. — Твого колишнього звати Марк? З Нью-Йорка, Марк ?
— Так, — кивнула я, відчуваючи, як серце пропускає удар. — Але звідки... чому ти так реагуєш?
Етан повільно відкинувся на спинку стільця, його обличчя помітно зблідло. Він дивився крізь мене, ніби намагаючись переварити почуте:
— Боже, я не розумію... Навіщо йому це робити? Це просто якась дика нестиковка...
— Етане, ти щось знаєш? Прошу, не мовчи! — благала я, але він лише розгублено похитав головою, відмовляючись говорити далі. Я чітко бачила: він знає якогось Марка, але боїться зробити поспішні висновки.