Розділ 15

Після історії з квітами стіни навколо мене ніби стиснулися до розмірів труни. Переслідувач діяв відкрито. Я сиділа за столом, безсило дивлячись в одну точку. Дзеркало, ДТП, зникла санітарка, камери, яких немає, тепер квіти... Пазл відмовлявся складатися.
І раптом, ніби від сильного електричного розряду, у моїй голові спалахнуло її обличчя. Добре, спокійне обличчя жінки, яка тримала мене за руку, коли я вперше розплюжила очі після коми. З глибини пам'яті виринуло її ім'я — Маргарет.
Я миттєво відкрила ноутбук. Я вирішила не шукати її через соцмережі чи офіційні запити в лікарні. Я просто ввела в пошуковик її повне ім'я та назву нашого округу. За кілька хвилин екран видав результат: Маргарет тепер працювала в маленькій приватній реабілітаційній клініці на іншому кінці міста, куди влаштувалася відразу після звільнення. Я тремтячими пальцями написала їй короткого електронного листа з проханням про термінову зустріч.
На мій подив, відповідь прийшла за п'ять хвилин. Маргарет погодилася зустрітися в маленькому кафе неподалік її нової роботи під час обідньої перерви.
Коли я забігла до кафе, то відразу впізнала її біля вікна. Вона м'яко посміхнулася, коли я сіла навпроти:
— Олівіє, здрастуйте. Звісно, я пам'ятаю вас. Ви були моєю найважчою пацієнткою після тієї страшної аварії на трасі при в'їзді в місто.
— Маргарет, благаю, розкажіть мені все, — мій голос тремтів, я стиснула руки в кулаки. — Я зовсім втратила пам'ять про останній рік свого життя в Нью-Йорку і про те, що передувало аварії. Що сталося тоді в лікарні?
Маргарет зітхнула, її очі затуманилися жалем:
— Мені так шкода, Олівіє. Але ж ваш хлопець тоді все мені розповів у палаті, коли ви лежали без свідомості. Він був просто сам не свій від горя. Він розповів, що ви нещодавно розійшлися в Нью-Йорку, ви вирішили самостійно переїхати в Каліфорнію, щоб почати все з чистого аркуша, але потрапили в ДТП на самому під'їзді. Він розповів, як сильно кохає вас і як сильно ви хотіли цієї незалежності, попри те, що вас перед цим несправедливо звільнили з роботи. Він сам приносив усі ваші речі з розбитої машини, показував мені ваші блокноти з нотатками про переїзд та договір оренди будинку, який ви встигли підписати онлайн ще в дорозі. Він, сплатив усе ваше лікування і особисто допомагав розставляти ваші речі в тому будинку, щоб до вашої виписки все було ідеально і ви не відчували стресу.
Я пам'ятала його, але я не пам'ятала, як сталося ДТП. Я не пам'ятала, що мене звільнили, і як він це дізнався. Я відчула, як пазли складаються в єдину картинку. Чорний позашляховик на узбережжі, видіння та відчуття про вторгнення в мій будинок, квіти в офісі...   У цей момент у моїй голові ніби вибухнула бомба. Усе моє «самостійно облаштоване» життя виявилося колосальним, прорахованим лабіринтом. Чорний позашляховик на узбережжі, видіння про вторгнення, квіти на столі... Це був він. Мій колишній хлопець із Нью-Йорка, чий образ переслідував мене у спогадах.
— Як... як його ім'я, Маргарет? — ледь чутно прошепотіла я, боячись почути відповідь.
— Марк, — відповіла вона. — Його звали Марк.