Розділ 14

Мій лікарняний закінчився, і, попри внутрішню спустошеність, я була змушена повернутися до офісу Prestige Design. Я одягла строгий діловий костюм, сподіваючись, що він поверне мені бодай якесь відчуття контролю над власним життям.
В офісі панувала дивна, гнітюча тиша. Робоче місце Джеймса було абсолютно порожнім, створюючи навколо себе якийсь химерний вакуум. Зосередитися на кресленнях було неймовірно важко. Кожен мій крок здавався обережним, мені ввижалося, що колеги дивляться на мене з підозрою.
У перервах я продовжувала шукати в мережі бодай якісь згадки про аварію на в'їзді до міста, але все було марно — жодних новин у місцевій пресі. Без імені тієї санітарки це було схоже на пошук голки в стозі сіна.
Повернувшись до свого столу після обідньої перерви, я раптово завмерла. Біля мого монітора стояла невелика витончена ваза з кришталево білими квітами. Я була впевнена на тисячу відсотків, що коли я йшла на обід, її там не було. Я швидко набрала номер Етана, мій голос зривався від напруги:
— Етане... це ти приніс квіти мені на стіл?
— Ні, Олівіє, — здивовано відповів він. — Я взагалі на виїзді обідав. Може, це хтось із дівчат-дизайнерів вирішив тебе підтримати після лікарняного? Чуючи твій занепокоєний тон, будь ласка, не накручуй себе.
Я обійшла весь відділ, але всі колеги з подивом заперечували свою причетність. Долоні миттєво стали вологими. Це не було милим подарунком. Це було тихе, холодне попередження. Хтось вільно заходив до офісу і хотів, щоб я знала — я під його повним, абсолютним контролем не лише вдома, а й на роботі.