Розділ 11

Паніка поступово переросла в холодний, пронизуючий страх. Я стояла посеред своєї вітальні, а світ навколо мене розсипався на друзки. Видіння про проникнення в мій будинок було занадто реальним. Мій логічний розум, моя єдина фортеця, був в облозі.
Кожен звук на вулиці, кожне шурхотіння гілок об вікно змушували мене здригатися. Я відчувала себе як миша в пастці.
Я знала, що мені потрібна підтримка. Я взяла телефон і гарячково набрала номер Етана. Я не знала, чому я це роблю. Можливо, мені просто потрібен був хоч хтось, щоб переконатися, що я не божевільна.
— Етане, — мій голос тремтів, — мені потрібна допомога.
Він відповів одразу, його голос був теплим і спокійним:
— Олівіє, що сталося?
Я не могла розповісти йому про видіння в дзеркалі — він би точно вважав мене божевільною.
— Я... я відчуваю, що хтось спостерігає за мною, — сказала я, і це було абсолютною правдою. — Мені здається, що я в небезпеці.
Етан вислухав мене дуже уважно, у слухавці запала коротка пауза.
— Олівіє, ти неймовірно перевтомилася. На роботі зараз божевільний пресинг через здачу проєктів. Тобі треба відпочити. Давай зустрінемося прямо зараз біля твоєї набережної й спокійно все обговоримо?
Я завагалася. Чи можу я довіряти Етану? Він працює пліч-о-пліч із Джеймсом. Він — частина цього нового, чужого мені світу. Але в його голосі було стільки щирої турботи, що я просто не могла залишатися наодинці зі своїм жахом.
— Добре, — сказала я. — Давай зустрінемося.
Тепер я мала союзника. Або нового ворога. Я не знала, але я була готова дізнатися.