Розділ 10

Після того як я запобігла катастрофі на роботі, страх остаточно перетворився на холодну рішучість. Я знала, що Джеймс міг діяти з власних підлих мотивів, але внутрішній голос підказував, що корінь моїх бід лежить значно глибше. Відкритий конфлікт був занадто ризикованим, тому я вирішила діяти обережно.
Повернувшись додому, я підійшла до дзеркала, тримаючи в руці візитівку Джеймса, яку взяла з його столу. Я дивилася на його фотографію, намагаючись знайти логічний зв'язок: чому людина, яку я знаю лише тиждень, так сильно мене ненавидить і чи пов'язано це з моїм минулим?
Раптом кімнату знову пронизав знайомий холод. Дзеркало хитнулося, і я побачила нове видіння. Але це був не офіс Prestige Design. Це була розмита панорама якогось нічного міста, шалене світло автомобільних фар, а потім — викривлений, глухий чоловічий голос, який розкотився відлунням у моїй голові й викликав дикий напад паніки. Цей тембр здавався мені знайомим до нестями, викликаючи асоціації з чимось дуже далеким і водночас близьким. Видіння зникло, залишивши по собі солодкуватий запах якихось чоловічих парфумів, який я ніби відчула фізично.
Я безсило опустилася на диван. Що це означає? Чи може бути так, що Джеймс — лише вершина айсберга, а за мною хтось стежить? Хтось із мого минулого життя в Нью-Йорку, про яке я нічого не пам'ятаю через ДТП? Дзеркало справді ставало ключем до моїх заблокованих спогадів за останній рік.
Коли я підійшла до вхідних дверей, щоб перевірити, чи зачинений замок, мене наздогнав ще один короткий спалах у склі. Я побачила химерне відображення власної вітальні, де повз меблі ковзала чиясь розмита, темна тінь, господарюючи в кімнатах, поки мене немає вдома. Мені стало млосно. Хтось проникав у мій будинок.