Розділ 9

Дні після цього дивного передчуття пролетіли на одному диханні. Я з головою поринула в роботу, намагаючись не думати про дзеркало. Воно залишалося мовчазним, показуючи лише моє втомлене відображення. Це почало заспокоювати мене. Можливо, моя психіка просто так адаптувалася до стресу після аварії.
На роботі атмосфера розжарювалася, наближався дедлайн. Я без упину вдосконалювала проєкт житлового комплексу. Напередодні ввечері, пам'ятаючи про тривожне видіння, я потайки скинула фінальну версію на флешку і сховала її.
Ось і настав день здачі. У кабінеті містера Стоуна зібралася вся команда. Я підійшла до свого комп'ютера, щоб вивести презентацію на великий екран, відкрила потрібну папку... але вона була порожньою. Я гарячково перевіряла інші директорії, кошик, хмару — файлу ніде не було.
Холодний піт потік по моїй спині. Видіння з порожньою папкою стало реальністю. Паніка паралізувала мене.
Містер Стоун, бачачи мою блідість, зробив крок уперед: «Олівіє, що відбувається? Де ваш проєкт?» Я не могла вимовити ні слова, лише тремтячими руками вказувала на монітор. Поруч стояв Джеймс, і на його обличчі промайнула ледь помітна, задоволена усмішка. У цей момент я чітко зрозуміла, хто за цим стоїть — адже тільки у нього був доступ до мого кабінету під час обіду.
Зціпивши зуби, я висунула шухляду столу, дістала свою резервну флешку і вставила її в порт. За секунду файл відкрився на екрані.
Я підняла погляд на керівника: «Вибачте, сер. Невеликий технічний збій, але все під контролем». Містер Стоун з полегшенням кивнув, а Джеймс, побачивши флешку, миттєво зблід. Мій проєкт викликав захват, хоча керівництво зрештою надало перевагу ідеї іншого, більш досвідченого архітектора. Проте я не засмутилася — містер Стоун виписав мені солідну премію за порятунок презентації та публічно похвалив мою далекоглядність.