Розділ 2

Слова «перший робочий день» звучали в моїй голові як заклинання, що мало розвіяти будь-які сумніви. Я швидко зібрала кучеряве волосся у високий хвіст, одяглася і побігла до машини. Сонячні каліфорнійські дороги, що звивалися вздовж океану, були неймовірно красивими, але моя увага була прикута до годинника на панелі.
Реальність швидко нагадала про себе. Щойно я звернула з узбережжя, як потрапила в типовий для Каліфорнії затор. Машини повзли як черепахи. Я почала нервувати. Годинник невблаганно показував 8:35. Я обережно маневрувала між рядами машин, намагаючись не зачепити їх. Я вже уявляла, як мій новий шеф, містер Стоун, зустрічатиме мене з незадоволеним обличчям.
Нарешті, о 9:07, я припаркувалася біля великої будівлі зі скляним фасадом, на якій зображений логотип «Prestige Design». Серце билося так швидко, ніби я щойно пробігла марафон. Я вдихнула і видихнула, намагаючись заспокоїтися. На рецепції мене зустріла усміхнена дівчина, яка провела мене до кабінету містера Стоуна. Він виявився високим чоловіком років п'ятдесяти, з сивою бородою і пронизливим поглядом.
— Олівіє, радий вітати вас у нашій команді, — сказав він, вказуючи на крісло. — Я розумію, що ви щойно переїхали з Нью-Йорка і вам потрібен час на адаптацію після дороги, але роботи в нас багато. Тому зараз познайомлю вас з колегами і дам список завдань.
Його слова були м'якими, але я відчувала в них приховану силу. Після короткого знайомства з командою мене одразу завалили роботою. Біля мого столу стояв мій новий колега, хлопець років двадцяти п'яти з чорним волоссям. Він представився як Етан. Він був дуже привітний.
— Привіт, Олівіє. Радий знайомству, — сказав він, усміхаючись. — Якщо щось не зрозуміло, звертайся до мене.
— Привіт, Етане. Дякую, — відповіла я, відчуваючи, що мені буде тут комфортно.
Але не всі були такими привітними. Інший колега, на ім'я Джеймс, подивився на мене зверхньо і продовжив працювати.
Потім я одразу занурилася в роботу. Я мала ознайомитися з архівами, підготувати презентацію для клієнта і розробити новий дизайн для житлового комплексу. Це було багато, але я не скаржилася. Я була готова до цього. Я хотіла довести, що варта цієї посади.
Я просиділа за своїм столом до 18:00, намагаючись впоратися з усім. Мій мозок кипів від ідей, а руки не встигали за думками. Нарешті, коли на годиннику було 18:00, я вирішила, що на сьогодні досить. Я вимкнула комп'ютер і пішла додому, відчуваючи повну фізичну і моральну втому, але водночас повне задоволення. Я знала, що це тільки початок.