Життя з відьмою

Сьогодні я поділюсь історією з часів моєї юності.

Це зараз я підстаркуватий та потертий калач майже тридцяти років, а тоді… як там було у одного Етьєна: «якщо б молодість знала, якби старість змогла»?

Це були студентські роки, я був молодим, енергійним та шукав пригод.

Познайомився з дівчиною через спільних знайомих. От наче причарувала, їй-богу. Розговорились трохи потому, ну вона й каже мені: «я взагалі-то відьма».

Ну відьма та й відьма. Нічого незвичайного.

Я теж не ідеальний.

Ще й сам пізніше сміявся та відповідав: «ну не знаю як ти, але деякі твої подруги точно».

Я взагалі вважаю що кожна жінка унікальна, до кожної потрібно знайти свій підхід і в кожної є якась особливість за яку її й кохають. І Боже борони якщо я кажу це тільки під загрозою, яка нависла наді мною, а не підсумовую весь свій вистражданий роками досвід і тепер приводжу його до абсолютно обдуманих та зважених висновків!

(Хоча й це також).

Але все по порядку.

Тоді ми з товаришем вирішили зняти квартиру і пожити трохи окремо – як я вже сказав, то були часи бурної молодої енергії, а вона зазвичай погано зживається з нормальною сталістю зрілих людей (це я про батьків, якщо що).

Як тільки у нас все вийшло, Жора одразу проявив себе. Поки я намагався поєднувати навчання, якісь підробітки та свої рольові захоплення, він швиденько завіз до нас свою баришню і якось так вийшло що ми раптово почали жити втрьох.

Не можу сказати що я був сильно проти – табличка ділення комуналки пішла на користь моєму гаманцю та й мій сусід трохи взявся за себе, проте цієї ідилії не вистачило надовго. Попри всі мої намагання, час від часу наша квартира нагадувала скоріше свинарник, аніж місце, з якого починають свій шлях майбутні дипломовані світила держави, а після особливо суворих вечірок я взагалі не завжди міг відрізнити Жору від його ж подруги.

І тут я маю на увазі, що це вони так пили, а не я.

Проблема полягала в тому, що замість того, щоб наслідуючи принцип «мій дім – моя фортеця» я мав би витрачати свій ресурс деінде, як правило всі конфлікти проходили якраз у нашому маленькому замку. Зі змінним успіхом бої продовжувались за коридор та балкон. На кухні, як правило, я мав більш міцні позиції, а тому супротивник часто-густо ніс важкі втрати, особливо після п’янок, коли я переривав комунікації та відрізав його від стратегічних запасів води. В той же час облоги душової нерідко виявляли всі мої слабкості, якими ворог користувався підступно та без вагань. 

Замість того щоб запросити свою нову подругу до нас, я переживав, бо боявся що коли вона побачить таке, то як мінімум перестане зі мною навіть спілкуватись. Дарма. Сам не зрозумів як, але вона достатньо швидко знайшла спільну мову з моїми демонами (а про те, що саме з ними я й поселився у мене вже не було жодних сумнівів) і потім так само швидко погодилась залишитись з нами.

Спочатку Жора знову взявся за голову й цього разу навіть зі своєю мадамою. Підозрюю що значний внесок у це було зроблено загрозою виглядати гірше потенційної суперниці, але мене все влаштовувало. Принаймні цього разу їм вдавалось маскувати своє демонічне єство під масками типових студентів без чітких планів на майбутнє та міцних моральних орієнтирів трохи довше.

І це були, мабуть, найкращі часи. Геть незрозумілі тусовки, на яких після другої пляшки з людей виходить назовні таке, про що зазвичай годі й думати. Гуляти до ранку нічним Києвом й зустрічати світанок кавою на квартирі взагалі незнайомих людей. Їздити ледве не на той світ, бо хтось з твоїх «знайшов таке круте місце!». Купляти абсолютну дурню на останні гроші й рахуйте що кору гризти до стипендії. Такі речі створюють майже безтурботний колорит, за який ми й любимо юнацькі роки.

А може причина була в Ній.

Бувало, сидимо самі у кімнаті, розмовляємо на абстрактні теми, вона малює, я займаюсь чимось незрозумілим.

- Не можу зрозуміти чим ти відрізняєшся від інших.

- У дівчат в животі кружляють метелики, а відьом в голові кажани.

Я машинально почав прикидати розміри метеликів, умовні об’єми живота, а також порівнювати ці величини з кажанами та головами відповідно. Виходило кепсько.

- Зрозумів?

- А.

Я не зрозумів. На щастя, від мене цього прямо й не вимагалось. Як я дізнався експериментальним шляхом, розбиратись в таких речах взагалі не потрібно.

А ще виявилось що вона непогано готує.

- Запечу курку з ананасами, будеш? – І дивиться на мене.

І я дивлюсь у відповідь.

«Я б зараз і смоли напився, якби ти б запропонувала,» - подумав я.

- Угу, - акустично трансформувались мої думки.

Проте як я вже сказав, над нами збиралися хмари.

Ворог безсовісно користувався моїм небажанням використовувати весь арсенал інструментів нашої маленької війни й завдавав мені нищівних ударів. Я розривався між азартом та жагою помсти й бажанням лишитись нормальним у очах своєї відьми.

А там ще й мій сусід розсварився зі своєю баришнею.

Почався тотальний хаос.

Зовсім незрозумілі тусовки, алкоголь, крики по ночам. Ніякого тобі спокою.