Розділ 18: Скарбниця Святого Духа

​Ранок над Тибром піднявся у вогкому, холодному тумані, що ліниво заповзав під арки мостів. Ксенія, затягнута в темний плащ Б’янки, з капюшоном, насунутим на самі очі, йшла за кілька кроків попереду Марко. Він тримав Елізу за руку, обернувши її голову яскравим шарфом. Для перехожих вони виглядали як молода італійська родина, що поспішає до лікаря або на ранню службу. Але під плащем Ксенії пальці міцно стискали рукоятку «Glock».
​Банк «Святого Духа» — Banco di Santo Spirito — височів неподалік замку Святого Ангела. Його фасади дихали бароковою величчю, а всередині панувала та особлива тиша, яку можуть собі дозволити лише установи з багатовіковими капіталами. Тут гроші пахли не папером, а ладаном, мармуром та старим дубом.
​— Пам’ятай, — тихо промовила Ксенія, коли вони підходили до масивних скляних дверей. — Твій батько офіційно ще не оголошений у розшук, але його рахунки та комірки під моніторингом «Ікара». Щойно ключ повернеться в замку, система Зодчого отримає сигнал. У нас буде не більше чотирьох хвилин.
​Марко лише кивнув. На його обличчі більше не було розгубленості. Смерть батька й нічний кошмар випалили в ньому зайві емоції, залишивши лише глуху, концентровану рішучість захистити доньку.
​— Елізо, — Марко присів перед дівчинкою, поправляючи її шарф. — Зараз ми з Кларою підемо в один великий кабінет. Посидь тут, на диванчику, добре? Пограй у телефоні. Я буду бачити тебе через скло.
​— Добре, тату, — прошепотіла вона, слухняно стискаючи його пальці. — Тільки не йдіть надовго. Ті погані люди знову прийдуть?
​— Ні, сонечко. Клара з нами. Вони не прийдуть, — Марко глянув на Ксенію, і в цьому погляді вже не було колишньої ворожості. Лише мовчазна угода приречених.
​Клерк у чорному сюртуку повів їх до підвального сховища. Повітря тут ставало дедалі холоднішим, а кроки відбивалися від мармурових плит чітким, металевим луною. Важкі броньовані двері депозитарію відчинилися після потрійної верифікації.
​— Комірка 412, — сухо промовив службовець, вказуючи на стіну, вкриту латунними дверцятами. — Залишаю вас наодинці. У вас є п'ять хвилин згідно з регламентом приватности.
​Щойно двері за клерком зачинилися, Ксенія кивнула Марко. Він підійшов до чарунки, дістав срібний ключ із гербом і вставив його в замок.
​Клацання.
​На екрані телефону Ксенії, який був підключений до портативного сканера Сашка, миттєво побігли червоні рядки коду.
— Сигнал пішов, — напружилася вона, витягуючи пістолет із кобури та стаючи спиною до дверей сховища. — «Ікар» зафіксував транзакцію. Почався зворотний відлік. Сашо, ти чуєш мене? Дай нам хоч трохи часу!
​З динаміка пролунав слабкий, перевантажений перешкодами голос хакера:
— Я... я тримаю шлюз. Але Зодчий кинув проти мене всі потужності «Острова». Мій термінал горить, Ксю! У вас три хвилини, потім камери банку увімкнуть сирену!
​Марко тим часом витяг зі стіни довгу металеву скриньку й відкрив кришку. Всередині не було золота чи грошей. Там лежав старий шкіряний блокнот, обтягнутий ременями, та один-єдиний оптичний диск старого зразка із маркуванням «1999».
​— Що це? — Марко швидко перегорнув сторінки блокнота, вкриті дрібним ручним письмом його батька та складними математичними діаграмами. — Тут формули... і якісь адреси в Україні. Чернобильська зона, Полісся.
​— Це вихідний код «Ікара», — Ксенія підійшла ближче, її очі розширилися від усвідомлення. — Сама його перша, чиста версія, написана ще до того, як Зодчий перетворив її на цифрову тюрму. Твій батько брав участь у розробці перших алгоритмів. Цей диск — «нульовий пацієнт». Якщо завантажити його в систему, він запустить реверсивне знищення. «Ікар» складеться, як картковий будинок.
​— Але це знищить і всю інфраструктуру, про яку казав Зодчий? — запитав Марко, ховаючи блокнот і диск під куртку.
​— Так. Світ порине в хаос на кілька тижнів. Але це буде вільний світ.
​Раптом під стелею завили сирени. Червоне світло аварійного освітлення залило сховище.
​— Час вийшов! — крикнула Ксенія, смикаючи Марко за рукав. — Вони заблокують виходи! Забирай документи, біжимо до Елізи!
​Вони вискочили з депозитарію саме в той момент, коли на іншому кінці довгого коридору з’явилися троє чоловіків у цивільних пальтах, під якими чітко вгадувалися контури автоматичної зброї. Агенти «Ікара» вже були всередині банку.
​Ксенія штовхнула Марко в бік бічних технічних дверей, а сама розвернулася обличчям до переслідувачів, здіймаючи зброю. Гра на виживання в Римі перейшла в гарячу фазу, і тепер у руках Марко був ключ не просто від архівів, а від майбутнього всієї планети.