Розділ 15: Дзеркала та алгоритми

​Ніч в Аппіа Антика була наповнена ароматом жасмину, але для Ксенії це повітря стало надто густим, щоб дихати. Вона сиділа на пасажирському сидінні свого орендованого авто за кілька кварталів від вілли Мартіні. Конверт, переданий Карло, лежав на сусідньому кріслі, немов активована бомба.

​У вусі ожив навушник. Статичний шум, а потім — уривчастий голос Сашка.

​— Ксю... ти на зв’язку? Відповідай, це терміново.

​— Я тут, — відрізала вона, намагаючись втихомирити серцебиття. — Пакет у мене. Мартіні підтвердив канали зв’язку з Ватиканом. Я повертаюся на базу через годину.

​— Ні. Не повертайся. Зодчий... він щойно вивів на мій центральний термінал дані з твого нейропланшета. Ксеніє, він бачить не лише те, що ти робиш. Він бачив біометрію.

​Ксенія міцно стиснула кермо.

— Про що ти?

​— Твій пульс, рівень кортизолу, розширення зіниць... — голос Сашка здригнувся. — Коли ти була з Марко, твоя система видала каскадний збій. Для Зодчого це не «почуття», Ксю. Це дефект інструмента. Він щойно підписав наказ про «санацію» об'єкта.

​— «Санацію»? — кров відхлинула від обличчя Ксенії. — Сашо, вони ж цивільні! Марко нічого не знає про справи батька! А Еліза... вона ж дитина!

​— Для нього вони — важелі тиску, які стали несправними, — Сашко почав швидко друкувати, звук клавіш нагадував кулеметну чергу. — Він відправив групу «Зеро». Вони будуть на віллі за п'ятнадцять хвилин. Їхнє завдання — ліквідувати Мартіні-старшого, а сина з дитиною використати як «матеріал» для твого подальшого навчання. Він хоче показати тобі, що буває з тими, хто дозволяє собі «шум».

​Ксенія не роздумувала. Вона різко крутонула кермо, розвертаючи машину через подвійну суцільну. Шини завили на давній бруківці.

​— Сашо, глуши їхні навігатори! Дай мені час! — крикнула вона.

​— Я намагаюся, але «Ікар» блокує мої запити. Я дію зсередини його сервера, він мене вирахує через хвилину! Ксюшо, якщо ти зараз повернешся на віллу, ти офіційно станеш зрадницею. Шляху назад на «Острів» не буде. Мати... ти не зможеш її витягти.

​Ксенія зупинилася на світлофорі, дивлячись на власне відображення у дзеркалі заднього виду. Клара Дюмон дивилася на неї злякано, але за карими лінзами знову проступила крижана сірість Тіні.

​— Життя як воно є, Сашо... — прошепотіла вона. — Це не алгоритм. Це те, що я відчула, коли Еліза торкнулася моєї руки. Я не дам йому спалити цей світ заради мого «виховання».

​Вона вирвала лінзи з очей, ігноруючи біль. Відкинула платинову перуку. На задньому сидінні вона намацала тактичний ніж і запасний пістолет, які Б'янка сховала в потайному відділенні сумки Valentino.

​— Сашо, слухай мене уважно, — голос Ксенії став холодним і чітким, як у Марселі. — Виходь із системи. Затирай сліди. Бери все, що ми накопали на «Острів», і тікай до Б'янки. Якщо я не вийду на зв'язок через годину — публікуй дані. Нехай світ горить, але Зодчий не отримає цей фундамент.

​— А ти?

​— А я піду реставрувати фреску, — відрізала вона і натиснула на газ.

​Машина вилетіла на алею, що вела до будинку Мартіні. Вдалині, у нічному небі Риму, вона вже бачила безшумну тінь гелікоптера, що заходив на віллу.

​Група «Зеро» була близько. Але Ксенія була ближче. Вона знала: сьогодні вона вб'є свою легенду, своє прикриття і свій єдиний шанс на безпечне майбутнє. Сьогодні Тінь вийде на світло, щоб захистити казку про вовка, який заблукав у лісі.