Через декілька років

Доні:. Ось і останній дзвоник.Стільки років пролетіли так швидко, а тепер усе змінюється.

Міккі, сидячи на шкільній лавці:Ох, я буду сумувати за цими днями. Але погодьтесь, тепер почнеться справжнє життя! Хоча, чесно кажучи, я б залишився тут ще хоч на рік.

Ейпріл, з нотками суму: Не знаю, як ви, але я ще не усвідомила, що це все. Ми більше не будемо сидіти разом на уроках чи готуватися до контрольних усією компанією.

Раф, задумливо дивлячись на горизонт: Головне — не забути одне одного. Ми всі розійдемося по різних університетах. Це буде зовсім інший ритм життя.

Ренет, усміхаючись: Але це ж так круто! Ми побачимо нові міста, познайомимося з новими людьми. А наші історії завжди будуть об’єднувати нас.

Лео, зібравшись із думками:Ми не забудемо. Це точно. Наші спільні спогади ніколи не зникнуть. А головне — ми можемо підтримувати зв’язок. Група в чаті ж нікуди не дінеться, правда?

Карай, спокійно, але твердо: І не тільки чат. Ми будемо збиратися, підтримувати одне одного. Дружба не закінчується через відстань.

Діана, дивлячись на всіх із теплою усмішкою: Ви всі такі круті. Я пишаюся тим, що ми провели ці роки разом.

Коли пролунав останній дзвінок, вони всі стояли разом, відчуваючи змішані емоції. Радість від завершення школи, трішки страху перед невідомим майбутнім, але й надія на нові пригоди.

Після випускного вони обіймалися та обіцяли один одному, що їхня дружба ніколи не згасне.

Лео вступив до технічного університету, Міккі вирішив стати дизайнером, Раф пішов у спортивну академію, а Доні — вивчати право.

Ейпріл обрала журналістику, Ренет — мистецтво, Карай вступила до школи бойових мистецтв, а Діана вирішила зайнятися медициною.

І хоча кожен обрав свій шлях, їхнє спілкування тривало. Вони щомісяця збиралися на вихідних, щоб сходити в кафе чи просто прогулятися містом. А в їхньому груповому чаті завжди кипіло життя, сповнене жартів, планів і спогадів про шкільні роки.

Їхня дружба витримала випробування часом, і кожен із них знав: попереду ще багато спільних історій.

Ось і закінчилася ця історія. Кожен із наших героїв знайшов своє місце у світі й займається тим, що приносить йому радість. Але життя завжди має трохи більше для тих, хто сміливо йде вперед.

Ви, напевно, запитаєте: для чого була глава про неспокійні думки?

Відповідь проста: ці думки не залишилися лише в їхній уяві. Коли наші герої стали більш самостійними та впевненими, вони почали втілювати свої мрії в реальність.

Сцена 1: Раф і Діана

Раф запросив Діану на прогулянку до парку, де вони любили сидіти ще зі шкільних часів.

— Діано, — почав він, трішки нервуючи, — пам’ятаєш, як я завжди казав, що не люблю сентиментальності?

— Ще б пак, — засміялася вона, — це ти повторював кожен раз, як ми дивилися романтичні фільми.

Раф зітхнув і дістав невелику коробочку:

— Мабуть, настав час змінити свої погляди. Я хочу, щоб ти була поруч зі мною завжди. Ти згодна?

Діана здивовано прикрила рот рукою, а потім обійняла його:— Звісно, що згодна!

Сцена 2: Лео і Карай

Лео та Карай стояли на оглядовому майданчику, милуючись вечірнім містом.

— Знаєш, Карай, — сказав Лео, — я завжди захоплювався твоєю рішучістю. Ти завжди була прикладом для мене.

Карай глянула на нього з легкою усмішкою:

— Це ти зараз до чогось ведеш, Лео?

Він кивнув і дістав маленький футляр:

— Так. Веду до того, що хочу бути поруч із тобою завжди. Ти готова прийняти цю пропозицію?

Карай на мить задумалася, але потім усміхнулася:

— Я готова, Лео.

Сцена 3: Міккі та Ренет

Міккі, як завжди, вирішив зробити все по-своєму. Він запросив Ренет у студію, де демонстрував свої нові дизайни.

— А тепер, — сказав він, витягаючи полотно, — спеціальний проєкт, присвячений тобі.

На полотні був намальований їхній спільний портрет із підписом: "Майбутнє разом?"

Ренет сміялася:

— Ти справді не можеш зробити це просто, як усі?

Міккі усміхнувся:

— А як інакше? Ну, так що скажеш?

Вона обійняла його:

— Скажу, що ти неймовірний, і моя відповідь — так.

Сцена 4: Донні та Ейпріл

Донні та Ейпріл зустрілися в кав’ярні, яку обожнювали ще зі студентських років.

— Ейпріл, — почав він, нервово крутячись на місці, — я завжди думав, що впевнений у всьому. Але коли справа стосується тебе, у мене завжди тремтять руки.

Ейпріл посміхнулася:

— Донні, це ти так готуєшся до чогось важливого?

Він дістав кільце:

— Дуже важливого. Я хочу, щоб ти стала частиною мого життя назавжди.

Ейпріл, не приховуючи радості, кивнула:

— Ти навіть не уявляєш, як довго я цього чекала.

Так їхні неспокійні думки стали реальністю. Дружба перетворилася на щось більше, і попереду їх чекали нові пригоди вже не як просто друзів, а як партнерів на все життя.