17 грудня

Через три дні здоров’я Лео повністю відновилося. Температура більше не турбувала, і він нарешті відчув себе так, ніби може знову брати участь у повсякденних справах. Тим часом у школі завершився останній навчальний день, і настали довгоочікувані зимові канікули.

Лео стояв біля вікна у своїй кімнаті, дивлячись на перший справжній зимовий день. Сніг вкривав усе навколо блискучою ковдрою, і від цього світ здавався чарівним.

Мікі, зазираючи у двері: Лео! Уже всі чекають тебе внизу. Не змушуй нас підніматися сюди та тягти тебе силою.

Лео, з усмішкою: Уже йду, Мікі. Тільки шарф знайду.

Спустившись униз, Лео побачив своїх друзів: Діану, Ейпріл, Ренет, Карай, Доні та Рафа. Вони стояли у коридорі, вдягнуті в теплі куртки, шапки та рукавички, готові до пригод.

Карай, з нетерпінням: Ну що, ти точно готовий? Ми хочемо нарешті пограти у сніжки!

Доні, піднімаючи руки: Я лише спостерігатиму, бо знаю, як це закінчується для мене.

Раф, посміхаючись: Ти просто боїшся програти.Лео, надягаючи шапку: Я готовий. Але попереджаю, що тепер я в повній формі, так що тримайтеся.

Всі засміялися і вибігли на засніжений двір. Ігри почалися одразу: сніжки літали в усі боки, Мікі знову і знову потрапляв у Рафа, а Карай із Ренет майстерно ховалися за деревами, обстрілюючи всіх із укриття.

Діана, тримаючи сніжок: Лео, лови! — і кинула прямо в нього.

Але Лео спритно ухилився і кинув у відповідь, потрапивши їй у руку.

Діана, жартуючи: От тепер я точно помщуся!

Згодом вони зібралися біля снігової фортеці, яку разом побудували. На всіх обличчях сяяли усмішки, а червоні від морозу щоки додавали ще більше радості.

Ейпріл, обтрушуючи сніг із куртки: Це був ідеальний початок канікул.

Лео, обводячи всіх поглядом: Згоден. І це тільки початок. У нас попереду ще багато веселих днів.

Друзі, втомлені, але щасливі, повернулися додому, сповнені планів на наступні зимові пригоди.