Через тиждень

День був ясний і холодний. Усі зібралися у школі перед початком уроків. Біля входу з’явилася Діана, тепло закутана у шарф і з термочашкою у руках.

Ренет :(помічає її) О, нарешті !Повернулася!

Ейпріл: (підбігає до Діани) Як ти? Все ще виглядаєш трохи блідою.

Діана: Привіт, дівчата. Та ні, вже нормально. Просто вирішила перестрахуватися і тепло вдягнутися.

Карай: (з оглядом) І правильно. А що у тебе в термочашці? Гранатовий сік?

Діана: Ні, цього разу чай із медом і лимоном.

.До них підходять хлопці.

Раф: (з усмішкою обіймая) Нарешті ти з’явилася. Як почуваєшся?

Кейсі: Ми всі тут думали, що ти вирішила прогуляти тиждень.

Діана: (сміється) Ага, прогуляти з температурою 39. Дякую, що хвилювалися.

Мікі: Ми б тебе раніше побачили, але Лео

 нам заборонив турбувати..

Лео (підходить із серйозним виглядом) І правильно зробив. Їй потрібен був спокій.

Доні: (пожартувавши) А ми вже думали, що ти без нас не сумувала.

Діана: Сумувала, звісно. Але от тепер усе компенсую.

На уроках Діана все ще виглядала трохи втомленою, але її наполегливість і позитивний настрій не залишали байдужими.

                                    Перерва

Усі зібралися в їдальні, як завжди. Діана намагалася наздогнати розмови, які пропустила за тиждень

.Ренет: До речі, а як ти провела цей час удома?

Діана: Чесно? Спала майже весь час. Доні   там допомагав часто супи різні їла та чаїв з роду так багато їх не пила.

Ейпріл: Ти маєш бути йому вдячна.

Діана: (усміхається) Я йому дуже вдячна. Він справді підтримав мене.

Раф: Ну, ми раді, що ти повернулася. Але, якщо щось не так, кажи одразу. Не треба геройствувати.

Діана: (з усмішкою) Добре, обіцяю.

Група дружно засміялася, і розмова перейшла на звичайні теми. Діана відчувала, що поруч із ними вона завжди у безпеці та підтримці.