Шкільний день

День у школі видався холодним, сніг уже встиг випасти, і учні після другого уроку вирушили на перерву.

Ейпріл: Діано, а ти що така сонна сьогодні? Щось сталося?

Діана: Та ні, просто не виспалася. І ще гранатовий сік забула вдома, а він якраз тримає мій імунітет у нормі.

Ейпріл: Співчуваю.

Діана тільки знизала плечима, намагаючись підбадьорити себе, але виглядала зовсім змученою.

Четвертий урок.

Після закінчення уроку всі учні виходили на перерву, але Діана навіть не підвела голови — вона спала, схилившись на парту.

Кейсі:Гей, подивіться, вона заснула. Що будемо робити?

Доні :Розбудимо?

Раф: Та ні, нехай спить, але залишити її тут теж не варіант. Вікно відкрите, зараз зима — ще застудиться.

Раф не довго думаючи зняв свою кофту й обережно накрив Діану.

          Діана прокидається через кілька хвилин.

Діана: (оглядає кофту) Що це? Чия це кофта?

Ейпріл: Це Раф тобі віддав. Я ж бачила його вранці в ній, а тепер він без неї.

Діана, не роздумуючи, вирішила віднести кофту її власнику.

На шляху до класу вона зіткнулася з Рафом у дверях, причому так сильно, що сама впала.

Раф: (подає руку) Ой, вибач, це я винен.

Діана: (посміхається, піднімаючись із його допомогою) Та нічого, просто я сьогодні не зовсім у формі.

Раф: То чому ти ходиш без сил? Сядь відпочинь, а то йду біля вікна — і бачу тебе ледь живу.

Діана: (віддає кофту) Ось, дякую за це. Але навіщо ти взагалі так зробив?

Раф: Ну... ти ж могла замерзнути. І так виглядала... трохи втомленою.

Діана лише кивнула, сприймаючи це більше як турботу, ніж щось особисте.

                            Після уроків.

Діана разом із подругами, Карай, Ренет і Ейпріл, стояли біля виходу зі школи.

Ренет: Діано, ти якась дивна сьогодні. Ти точно в порядку?

Діана: Та я ж казала — не виспалась і сік забула. А з моїм імунітетом узимку це просто катастрофа.

Ейпріл: (намагається щось сказати, але раптом помічає) Діано, обережно!

Діана втратила рівновагу й мало не впала, але її встиг підхопити Раф, який з’явився поруч.

Раф: Чого це ти падаєш?

Діана: (збентежено) Просто... спіткнулася. Та й сил у мене сьогодні мало.

Раф: Ти так додому не дійдеш. Давай я тебе проведу.

Діана: (невпевнено) Ну... гаразд. 

                     Біля будинку Діани.

На порозі їх зустрів Лео, старший брат Діани, який виглядав стурбованим.

Лео: Діано, ти чому на дзвінки не відповідаєш?

Діана: (шукає телефон) Ой, здається, телефон сів.

Лео: (помічає її стан) Що з тобою? Ти ледь на ногах стоїш.

Діана: Та нічого, просто трохи втомилася.

Лео торкнувся її чола й одразу спохмурнів.

Лео: Утомилася? А температура звідки? У тебе лоб гарячий. Ти що, захворіла?

Діана: (знизуючи плечима) Може, й так...

Лео: (дивиться на Рафа) Дякую, що провів її. А то не відомо, що могло б трапитися.

Раф: Та нічого страшного. Я все одно йшов тією ж дорогою, тож вирішив разом із нею пройтись.Раф: Та нічого страшного. Я все одно йшов тією ж дорогою, тож вирішив разом із нею пройтись.

Хоча він зовсім  не збирався йти цією дорогою.Бо він живе в 3 кварталах  від її дому.

Лео: (серйозно) Гаразд, але наступного разу дзвони. А тепер марш у дім, лікуватися!

Раф проводив Діану поглядом і, ледь посміхнувшись, попрямував у свій бік.