Глава 14 Розмова з батьком

Єва прийшла в палату до нової пацієнтки. Дівчині сказали, що її привезли зі зламаною ногою. Яке ж було здивування Єви, коли виявилося, що це Віка.

— Привіт, Віка. Як ти зламала ногу? — запитала Єва.

— Йшла на підборах, впала й зламала ногу, — відповіла сестра.

— А ти телефонувала мамі й татові? Вони знають?

— Так, телефонувала, завтра вони приїдуть.

— Єва, звідки ви знаєте пацієнтку? — спитав хірург, який має проводити операцію разом з інтерном.

— Це Чередніченко Вікторія Олександрівна, моя сестра.

Сестрі Єви наклали гіпс на ногу й призначили операцію через кілька днів.

Наступного дня приїхали Олександр Юрійович і Лариса Миколаївна. У Єви буде нічна зміна, тому зустрітися з ними одразу не вийшло. Але десь о першій годині дня зателефонував батько. Єва саме читала книгу.

— Привіт, Єво. Ти зараз зайнята?

— Ні, не сильно.

— Можеш прийти в парк, що недалеко від лікарні, де лежить Віка?

— Можу, тільки якщо ти прийдеш сам.

— Добре, чекатиму.

Через годину Єва вже сиділа на лавці поруч із батьком.

— Доню, як ти живеш? Чи все з тобою добре?

— Все чудово. Я працюю в тій лікарні, де зараз лежить Віка.

— Я радий, що тобі вдалося стати лікарем.

— Поки що проходжу інтернатуру, але обов’язково стану хорошим хірургом.

— А Лариса хотіла, щоб у тебе нічого не вийшло. Вона планувала віддати тебе заміж за хлопця з сусіднього села й наполягала, щоб ти їхала в село після закінчення університету.

— Вона хотіла цього ще після школи, але я зробила те, що хотіла: вступила до медичного університету.

— Вона знала про твою мету стати хірургом і хотіла, щоб ти її не досягла.

— Якби я не чиніла опір, їй би вдалося.

— А як твоє особисте життя?

— Все добре. До речі, я знайшла родичів Лідії. Виявляється, ми з Надією родички. Правда, не дуже близькі. Галина, біологічна мама Лідії, була тіткою мами Надії.

Єва не хотіла говорити батькові про своє особисте життя. Вони ніколи не були по-справжньому близькі.

— Чому мама Ліди підкинула її на поріг Леоніда і Ніни?

Єва розповіла історію, яку почула від Павлини Євгенівни.

— Як це жахливо… Коротке життя Ліди було нещасливим, і я зробив його ще гіршим, — зітхнув батько.

— З одного боку, Ліда знала, що ти одружений і сама винна у засудженні людей. З іншого — вона потребувала любові, і ти погодився поділитися з нею своєю. Але чому ти почав ходити наліво — це питання до тебе.

— У нас із Ларисою були важкі стосунки. Вона виховувала Віку, була незадоволена, а я хотів відпочити душею. Ліда дала мені цю можливість.

— Тату, ти міг би допомогти Ларисі, тоді їй було б легше. Замість цього ти знайшов легкий вихід для себе.

— Знаю. Тепер усвідомлюю, що можна було по-іншому, що Ларисі потрібні були моя підтримка і кохання. Тоді я цього не розумів. Зараз розумію, але минулого не повернеш… Краще б ти народилася у мене й Лариси — тоді вона любила б тебе, адже Віку любить дуже сильно.

Через кілька хвилин Єва попрощалася з батьком і повернулася додому.