На наступних вихідних Надія і Єва поїхали в село, де виросла друга. Вони зупинилися у тітки Єви, Олесі. Дівчата і жінка сиділи за столом, смакуючи чай. Єва розпочала розмову:
— Тітко, розкажіть, будь ласка, про Лідію.
— Ліду знайшли на порозі своєї хати Леонід і Ніна, — почала Олеся, — вони удочерили її й виховували, як власну доньку. Коли Ліді було десять років, сталося нещастя: обидва загинули в автокатастрофі. Тоді Ліда опинилася в дитячому будинку. Родичів у них не було, і хата залишалася пустою.
— А далі? — запитала Єва.
— У вісімнадцять Ліда повернулася в село, влаштувалася працювати ветеринаром. Через рік почала зустрічатися з Олексою. А в двадцять років вона народила тебе, Єво, — Олеся сумно замовкла. — Потім вона померла.
Тітка Олеся говорила тихо, адже тема була сумна.
— Тепер усе зрозуміло, — промовила Єва, спробувавши взяти себе в руки.
Дівчина розповіла тітці Олесі й історію Галини.
— А де тепер Галина? — поцікавилася Олеся.
— Про це нам не говорили, — відповіла Надія. — Невідомо, чи вона взагалі жива.
Після розмови Єва, Надія і тітка Олеся ще трохи посиділи за столом, а потім пішли спати. У понеділок дівчата повернулися у місто.