Глава 9 Загадка

Сьогодні субота. Ми з Надійкою щойно закінчили прибирання в квартирі. Я сіла на стілець у кухні, щоб трохи відпочити. Надя зайшла й сказала:

— Єво, тобі хтось телефонує.

Я пішла у свою кімнату. Там лежав мій телефон. Подивилася на екран і побачила, що дзвонить Віка. Я відповіла:

— Привіт. У тебе справа до мене?

— Я зараз у селі. Чому ти не тут? — сестра запитала суворо.

Я розповіла про погрозу мами та про те, що мені розповів тато.

— Я тобі не вірю.

— Якщо ти мені не віриш, то запитай у мами й тата про це.

— Ну, і вигадуй собі далі! Бувай!

Розізлена Віка поклала слухавку. Я повернулася на кухню й побачила Надійку, яка щойно їла.

— Смачного.

— Дякую. Хто тобі телефонував?

— Віка. Запитувала, чому я зараз не в селі. Я їй розповіла про погрозу мами та те, що сказав тато, але вона мені не повірила.

— Так хай у батьків запитає.

— Я їй так і сказала, а вона розізлилася й поклала слухавку.

— Не вірить — то хай так буде. До речі, я подумала: чи справді у Лідії, твоєї біологічної покійної мами, не залишилося нікого з родичів?

— Батько каже, що її батьки померли, а вона потрапила до дитячого будинку. А чому ти про це запитала?

— Я згадала, що одного разу на старому фотоальбомі, який знайшла на горищі, були світлини жінки, яка дуже схожа на тебе. На звороті однієї зі світлин було написано: Галинка, 1970 рік. Я запитала батьків, хто ця дівчина, але вони відповіли, що викреслили її з життя родини. Розвивати цю тему ні мама, ні тато не захотіли, а я більше не розпитувала. В інших родичів теж не запитувала. Можливо, це твоя родичка? Я попросила сестру надіслати фотоальбом поштою.

— Виходить, що, можливо, ми з тобою родички.

— Обов’язково з’ясуємо правду.

Я подумала, що мені цікаво буде передивитися фотоальбом, який Надійка отримає від сестри.