Глава 5. Прощальне танго

З моменту, коли Зорегляд поїхав минуло більше трьох років.

Весь цей час Мирослава жила одним днем і намагалась якось забути хлопця. Але так жити для Мирослави було гірше за тортури. Вона продовжувала танцювати, співати, але робила це таємно, в зачиненій на сім замків кімнаті. На сцені виступали за неї роботи і взагалі всі життя вона відала їм, бо чарівний кулон, який подарував Мирославі багато життів, знаходився в коробочці, яку ще тоді, перед весіллям, вона хотіла віддати Зорегляду. І хоч роботи стали постійно жити повним днем, для Мирослави це була лише спроба забутись, її ритмічне життя поруч з Зореглядом ніщо не могло замінити.

Остап, весь цей час, безупинну шукав Зорегляда. Але Зорегляд підготувався і, ще в той день під іншим ім’ям полетів в іншу країну, а в яку саме Остап і досі шукає. Від сестер хлопцю кожен день приходять повідомлення, але жодна від Мирослави. І його це не дивувало, йому достатньо було того листа, що він і досі зберігає, щоб знати що відчуває дівчина. Він дізнався правду, не чуючи її в той момент. …

Три роки… Три роки, як тебе немає поруч. І вперше, коли я за три роки одягла цей кулон. Думала про себе дівчина, виходячи вперше за довгий час на паркет разом з Остапом. Сьогодні фінал і для неї це був останній виступ. Стоячи перед глядачами і суддями, дівчина зітхнула, вже очікуючи на початок.

- Я бачу як ти хвилюєшся, Маргарито… - прошепотів Остап з посмішкою, бо вони все таки були зараз не наодинці, а перед десятками камер, суддями і глядачами. – Якщо вирішиш піти, я зрозумію.

- Це мені дещо нагадало. – прошепотіла у відповідь, прикриваючи очі. Саме ці слова пролунали тоді, коли вона виходила заміж. Я маю зібратись! Заради брата і заради Зорегляда. Хоч він мене і не побачить, але цей танець тільки для нього. Наш з ним танець пристрасті. Коханий, я хочу завжди бути з тобою, ти єдиний партнер у моєму житті.

- Тоді вперед. – все ще з посмішкою, пошепки, промовляв Остап, виходячи на паркет. Мирославонько. Я відчуваю, що ти зараз тремтиш. Ти така сильна, моє сонечко. Я знайду Зорегляда, скільки б років не минуло, я впораюсь. …

За день до змагань у них була остання репетиція. Остап після чергового танцю, вирішив піти ненадовго з зали перепочити. Він дивувався наскільки Мирослава полюбляє танцювати, і радів, що може тренуватись із сестрою. Але настільки довго перебувати у танцювальній залі йому не доводилось навіть коли він навчався. Остапу іноді здавалось, що дівчина просто народилась у цій залі.

Повертаючись після відпочинку до зали, він почув як увімкнулась музика і тихо підійшов до дверей. Через щілину він побачив, як всі емоції дівчини переросли у танець. І хоч це танець пристрасті, зараз він наповнений різними почуттями. Це відчув Остап у першу секунду, йому здалося, що він переживає все життя Мирослави від початку до сьогодні і такий вирій емоцій йому ніколи не доводилось бачити.

Дівчинка моя, як я міг не розгледіти твої почуття одразу… Думав про себе Остап, не в змозі відірвати погляду від Мирослави. Йому хотілось зайти, підійти до неї і все розповісти, але боявся, боявся, що якщо зараз зупинить її то більше ніколи не зможе побачити.

Музика закінчилась, дівчина дивилась на стелю, намагаючись перевести дихання. Весь танець вона уявляла, що він поруч з нею, а зараз, коли він пішов, стало прохолодно. Після закінчення танцю, через пару хвилин зайшов Остап. Зробив вигляд, що він нічого не бачив, вони повернулись до тренувань. В цю мить коробочка в якій лежав до цього чарівний кулон, наче засяяла. …

І от після закінчення змагань, дівчина вийшла на пустий паркет, на якому тільки нещодавно стояла. Їх пара знову перемогла і дівчина раділа цьому, але все ж таки їй не вистачало Зорегляда у цей час.

- Наступного разу я вийду на цей паркет тільки з тобою, Зорегляд. – прошепотіла, стоячи посеред паркету.

Після цих слів, не очікуючи ні нащо, вона зняла кулон і одразу перетворилась на Мирославу. Її не хвилювало, що хтось міг побачити її перетворення. Останні три роки її це взагалі перестало бентежити.

Поклав кулон у коробочку, яку вона продовжує носити, дівчина побачила, як коробочка разом із кулоном замиготіли. Таку красу неможливо передати словами. Стоячи, вона заворожено дивилась на цю красу, а перед очима в цьому малесенькому кулоні пробігали всі її перетворення, кожен погляд, кожна думка і кожне відчуття було видно у цей час, а також було видно у всіх цих «спогадах» Зорегляда.

Переглядаючи, дівчина вперше помітила як він дивиться на неї, коли вона цього не бачила. Кожен рух, кожну посмішку, кожне слово. Мирослава заново пережила всі ці почуття від чого серце ще більше стиснулось, а сама вона рухнула на підлогу, не відриваючи очей від коробочки. Сльози, що капали з очей, тільки більше розмивали і так розмите зображення… Останній елемент життя, котре показав дівчині кулон, був день її весілля. Кулон показав, як в цей час відчував себе Зорегляд і від цього дівчині стало ще сумніше. Завершив показ, кулон загасився і в залі раптом стало так темно…

Зібравшись, Мирослава все ж таки підійнялась і гордо, наче нічого не було, вийшла. Переодягнувшись, вона активувала робота, якого одразу направила до Остапа, а сама, повернулась до готелю. Їй треба було все обдумати і вирішити, що все таки робити далі.

Тиждень потому.

Остап все продовжував пошуки і нарешті, за стільки років, він знайшов малюсінькій слід Зорегляда. Намагаючись його не втрати він направився одразу туди, нікого не попередив.

В цей же час Мирослава все обдумала і прийняла рішення повернутись  до свого старого будинку, який знаходився на іншому кінці світу. Вона вирішила, що якщо не вдається знайти Зорегляда, то, напевно, треба спробувати забути про нього. І в ту мить Остап і Мирослава, самі того не знаючи розминулись в аеропорті. Не знаючи про плани одне одного і нікого не попередив, вони сіли кожен на свій рейс і вже в літаку, трішки розслабились.